АЛЕ: ми постсовкова країна, у нас стартові умови спочатку складніше, на відміну від європейців. Наш старт – очистити землю від російської зарази, і очистити себе зсередини від совкового спадщини і проросійських настроїв. Ми боремося на декількох фронтах, і якщо ми до сих пір є, ми існуємо – значить ми не слабкий гравець в цій кривавій грі.
Ми можемо собі дозволити мати свою думку. Висувати свої умови. Наполягати на своїй позиції. Можемо навіть бути поблажливими до сусідів, які не вміють боротися як ми. Пишатися своєю армією і своїми розробками.
Можемо сміятися смерті в обличчя і чекати “визволителів”, занадто у багатьох вже є особисті рахунки з росіянами. Ніхто вже не боїться, війна стала звичною, чи що. Просто береш зброю і йдеш на нуль. Прибирати кац … пів як сміття зі своєї території – заняття, яке не обговорюється. При цьому більшість хочуть повернутися на фронт, тому що “тягне”. Ви зрозуміли, “брати”? Вас ХОЧУТЬ прибирати, знищувати, виганяти – і це вже інший рівень. Це не Сирію бомбити. Тут втрати ваші скажені.
Можемо собі це дозволити. Коли на курортах за кордоном росіяни округлюють очі: “у вас є гроші на це?”, “Ви ж там голодуєте, нам показували”, – а у нас рейсів не вистачає щоб впоратися з потоком бажаючих летіти …
Коли ми працюємо, будуємо , створюємо і одночасно воюємо – а у самих “визволителів” багато регіонів зруйновані і без війни, тому що стиль життя у них такий, в лайні жити …
Коли ми вчимося ставити на місце нахабних і куплених росіянами іноземних політиків- лобістів Усередині з’являється впевненість у собі, як в нації. Можемо собі це дозволити. На фото – скрін з Львівського магазину. Це наше ставлення до “русского мира”.
P.S. Таке пиво – в усі мережі магазинів України. Особливо східні. Ціна заради такої справи не має значення. Можемо собі це дозволити).
Олена Кудренко