На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.

Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.

Якось француженка спитала поета:

– Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?

– Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, – відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її… І пішла, притискаючи троянду до грудей.

Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.

– Чим вона жила всі ці дні? – спитала молода француженка.

– Трояндою, – відповів поет.

“На світі є тільки одна єдина проблема – як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі”, – писав Антуан де Сент-Екзюпері.

Те, що діється у вас в середині, в найпотаємніших куточках вашої душі, дає вам крила і приносить щастя.

Пише - bbcccnn.co