За матеріалами 24 канал

Кажуть, якщо на Великдень дiвчина, яка вмиється водою з миски, в якiй лежить червона крашанка — буде красивою i рум’яною, а якщо на Великдень небо ясне та сонячне — це до багатого врожаю i теплого лiта. Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня — льон. Якщо на другий день Великодня ясна погода – літо буде мокре, якщо хмарна – літо буде сухе.

Дівчата, що на виданні, носили у цей день за пазухою освячені писанки, щоб “Божий Дух, що в освяченому яйці сидів, накликав дівці женихів!”. Дехто у цей день ішов на цвuнтар, щоб “похристосуватися” з пoкійними родичами. Намагалися не вживати слів “пoкійник”, “нeбіжчик”. Зверталися до пoмерлих по імені або по родству: “Христос воскрес, матінко!”; “Христос воскрес, дядечку Іване!”.

Чаруванням парубків займалися дівчата. Брали два рушники, зав’язували їх вузлом і, не оглядаючись, бігли до річки. Там рушники полоскали, а воду з них викручували в горнятко. Несли ту воду додому, потім давали випити хлопцеві.

Якщо ворожила заміжня жінка, давала випити тієї води своєму чоловікові зі словами: “Так би наші серця злилися, як ті рушники, що вузлом переплелися!”.

Другий день Великодня — Світлий Понеділок. Його називають ще “поливаним”, бо у цей день хрещеники йдуть “поливати” своїх хрещених матінок і бажають їм щасливих свят. Поливають парфумами або водою. Хрещені за це дають їм пасочки, крашанки, гроші та цукерки. Дорослі чоловіки теж поливають дівчат та жінок, а їх за це пригощають. Дівчата та жінки у цей день не поливаються.

Деякі завбачливі матусі, у яких були дівчата на виданні, коли приходили поливальники, непомітно клали під поріг свячену вербову гілку. Вірили: той хлопець-поливальник, котрий, виходячи з хати, спіткнеться об поріг, під котрим лежить гілочка, стане зятем у тій хаті.

Якщо у Світлий Понеділок ішов дощ, означало, що таким буде й літо.

Світлий Вівторок — третій день Великодня. У цей день дівчата могли поливати хлопців, але водою. А ще справлялися “висвятки”, тобто посвячення підлітків-дівчаток — у дівок, а хлопців — у парубків, за що ті влаштовували пригощання і ставали повноправними членами дівочої чи парубоцької громади села