На уроці тупотів ногами, сердився, переживав через зауваження вчительки, образився і показав це публічно, бо не дозволила йти першим з прогулянки.
-Йой, це ж проблемна дитина!
Вчителька, навіть, діагноз медичний підібрала. (Ми ще й, перелякані батьки, пішли до лікаря, яка щиро посміялась з медичних знань вчительки). Так, покірних, тихих, заляканих дітей, легко в “стадо” збити і вчити науці, а от змінити мислення, спробувати завоювати авторитет і повагу оцих малих, ще не зіпсованих “совком” дітей, потоваришувати з ними, відчути душу, спромоглись зберегти індивідуальність кожного- набагато важче.
Я 4 роки займаюсь такими ж по суті дітьми, як мій син, “проблемними”, тільки з контузіями, ПТС, дошкульними осколками в тілі, втратою пам’яті тощо. Приходили різні: п’яні, в татухах, в неадекватному стані, з “вирваною” душею і серцем, з тремтячими руками і розширеними зіницями, але мені ніколи не приходило на думку сказати, що ти воїн проблемний, не такий як всі, нестандартний, а тому допомагати, вчити, пояснювати я тобі не буду…
Боже збав, щоб думали, що я скаржусь, переживемо, шкода часу і нервів.
Будем боротись…
Василь Нагорний