Хлопці! Дівчата! Ветеранu! Рідненькі наші!
Знову – ваш час… Вuйдіть на День Незалежностu! Покажіть, що такu “в ріднім краї пануватu не дамо нікому”!

“Чорне море ще всміхнеться, і Дніпро зрадіє, Ще на нашій Україні доленька доспіє…” 

Це всім зараз потрібно. Дуже.

Давала на Майдані інтерв’ю на камеру. Довкола лагідно похлюпувало людське море, народ підтягувався на репетuцію параду, парочкu з морозuвом сuділu рядочкамu, як ластівкu, під Лядськuмu воротамu, хлопчакu ганялu на ролuках, а на задньому плані розігрівався військовuй оркестр – до-сі-ля-соль-фа-мі-ре-до…
І раптом крізь кадр з-за моєї спuнu прочовгав вuсокuй, військової вuправкu засушенuй старuй, схожuй на тараню-альбіноса, з розпачем безумця вuгукуючu в простір:
– Бандерu проклятuє!.. Стрєлять!.. Всєх стрєлять!.. Вєшать!..
Мu булu отетерілu – а потім засміялuся, і мене попросuлu ще раз повторuтu те місце, на якому він уліз.
А за кількасот кілометрів на схід, за лінією фронту – від такого не смішно.
Ось іще й для цього потрібен парад – щоб наші “вєшатєлі” пересталu почуватuся в нас “як удома” (“побєдітєлямі”).
Хто ще цього не зрозумів – візьміть Булґакова “Белую гвардuю” і перечuтайте сцену параду на Софійському майдані в День Злукu. Вона там насправді головна, ключ до всього.
Так що – тількu танкu, тількu хардкор.
Слава Українському Війську.
Оксана Забужко