Я раніше не сильно впритул зустрічалася із що не є моск**лями. Останній тиждень провела в готелі, вщерть заповненому саме ними.
На більше 1,5 сотні номерів – лише три україномовні (одна із них наша).
Що мене вразило… Їхнє спілкування з дітьми, їхні перекури обличчям до дво- трирічних і менших діток…
Я ніколи у Львові не чула, щоб кожна друга мама так дико спілкувалася із дитиною… Виключно криком і зверхньо.
– Ти, зараза малая, гдє твой папа?
*******
– Єлісєй, бистра в номєр!!!
– Пачєму?
– Патаму што морда нафіг сгаріт!
********
– Ангєєєлііііна, нєгадяйка ти такая!
******
– Я тєбя сєйчас спать пакладу, а ми всє купатса пайдьом… А ти будєш у меня да вєчєра спать, ідіот ти такой!
В передостанній вечір вразила дівчинка. Почала знайомитись із Златкою. Я їй відповідаю, що Злата не говорить російською.
– А пачєму? – дивується мала.
– Патаму што она с України.
– А, ясно, а я із Харькова…..
Tania Dziama