Наскільки можна судити по тим заходам, які проведені в Україні, тут вже готові прийняти томос і формалізувати Українську Помісну церкву з усіма витікаючими наслідками. Одним з важливих і вкрай правильних рішень була згода глав колишніх УПЦ КП і УАПЦ не брати участь в об’єднувально-установчому соборі, який і повинен проголосити Помісну Церкву і обрати того, хто стане на чолі церкви і в чиї руки буде переданий томос.
Загалом, на сьогодні, технічні питання як з боку України так і з боку Константинополя вже вирішені і тепер треба просто дотримати процедуру.
Вона полягає в тому, що Вселенський Патріархат мав призначити дату Синоду по Українському питанню, що має означати вихід процесу на фінішну пряму, і Константинополь цю дату призначив, ніж підвів риску під усіма підготовчими заходами. Після того, як текст томосу буде затверджений і про це буде офіційно оголошено, в Києві повинна бути названа дата собору, і очікується, що вона буде в першій половині грудня, напевно – через тиждень після константинопольського Синоду. Саме там буде названий священнослужитель, який візьме кермо влади Української Помісної церквою в свої руки і в ці ж руки буде переданий томос.
На цьому формальна частина здобуття автокефалії закінчиться і архієреї різних церков увійдуть зі своїми єпархіями під новостворену, а по суті – відновлену Українську помісну церкву. А після цього почнуться процеси переформатування православного церковного простору України.
Що це означає? Це означає, що Україна повертає собі суб’єктність міжнародного, в тому числі – духовного характеру. Що тільки не витворяла РФ, ми зробили те, що важливо і потрібно нам, а не Москві. До цього ми відновили свою суб’єктність у енергетичній і, звичайно – військовій сфері. Далі, ми рухаємося в напрямку відновлення суб’єктності в економіко-політичної та військово-політичній сферах. Ми дуже скоро ввійдемо як повноправний учасник в ЄС і НАТО. Саме це стане останнім формальним дією випалювання ганебних залишків колоніальної системи, в якій Україна перебувала близько 300 років. Ми остаточно і безповоротно перестанемо бути колонією, а Московія – перестане бути імперією.
Загалом, якийсь із днів грудня стане віхою на тому шляху, який заповідали нам наші великі предки. Їм не вистачило наполегливості і сил для того, щоб скинути московське ярмо. Нам – вистачило. Ми стали тим поколінням, на чию долю випала честь здійснити мрію них предків, а наші нащадки будуть згадувати саме цей проміжок часу, в якому ми живемо і боремося, як самий героїчний епізод історії. Нам будуть заздрити, нами будуть пишатися, про нас будуть складати легенди. Про мене, про тебе, про нього, про неї, про нас!
Ще один маленький, але дуже важливий момент. Наші нащадки будуть аналізувати ситуацію і не шукати відповіді, як в ситуації, коли все було проти нас, ми змогли вистояти. Звідки ми черпали наші сили і нашу стійкість. Тому, якщо здається, що дуже важко і близько розчарування або занепад – знайте, так і повинно бути. Те, що ми все робимо – легко не дається за визначенням, тільки з напруженням усіх сил, духовних і фізичних. Навіть тоді, коли здається, що їх уже немає. Просто не падайте, а простягніть руку вправо або вліво. Її підхоплять і підтримають. Так ми вистояли на Майдані. Так вистояли на фронті, так вистоїмо і зараз!