Останній тиждень на політичних фронтах проявився двома практично одночасними подіями. Кум Путіна, фактичний лідер всіх проросійських сил в Україні Віктор Медведчук офіційно оголосив про вступ до партії Мураєва та Рабіновича «За життя».
Те, що цю партію контролює Медведчук (читай Путін) для політичних аналітиків було секретом Полішинеля. Тепер же Віктор Володимирович не лише фактично, але й формально очолюватиме цю політичну силу.
Навіщо Кремль «засвітив» одіозного Медведчука таким чином? Невже там не розуміють, що це вдарить по репутації партії та будь-якого кандидата, за плечима якого проглядатиме суворе обличчя путінського посіпаки?
Звичайно, там все розуміють. Але тут гра більш тонка, аніж та, яку бачать пересічні українці. Давайте спробуємо розібратися.
Цікавим є тут один момент. Партнер Вадима Рабіновича і співзасновник партії «За життя» Євген Мураєв був відверто шокований «заходом» Медведчука до партії, про що й висловився на свій сторінці у Фейсбуці. Виходить, одного із співголів партії не поставили до відома? Виходить так.
Хто не поставив? Їх троє: Путін, Медведчук, Рабінович. Таким чином панові Євгену буквально прямим текстом повідомили, що в його послуг віднині не дуже потребують.
Надто неоднозначну репутацію він здобув останнім часом в Україні, заплямувавши себе різкими українофобськими висловлюваннями та образами тих, хто зараз є символами українського спротиву, наприклад, Олега Сенцова. А з Кремля зараз прийшов новий наказ: українців знову полюбити й оголосити братами. «Війна потрібна Порошенко і олігархам». І Мураєв тут зайвий.
Джерела з оточення Мураєва оцінюють шанси його виходу з партії як 50:50. Але навіть якщо він залишиться, то залишиться на другорядних ролях.
Тепер про політичні розклади. Очевидно, що навіть один кандидат від сил, які ми умовно називаємо «біло-блакитними» шансів виграти вибори не має. Це і не потрібно. Вибори за планом має виграти інша ставлениця Кремля – Тимошенко.
Дуже цікаву версію висунула Вікторія Сюмар. На виборах Рабінович знімає свою кандидатуру на користь «єдиного кандидата» Юрія Бойка. Той теж шансів перемогти не має, але має шанси вийти у другий тур.
Там він програє, але як «представник мільйонів виборців» претендує на посаду прем’єр-міністра. «Заради об’єднання країни».
Таким чином, за розрахунками кремлівських стратегів, президентом стає Тимошенко, яка «здатна домовитися з Росією і припинити війну», прем’єром Бойко, а Медведчук, наприклад, головою Верховної Ради.
Це уже має відбутися восени, після перемоги «контрреволюціонерів» на парламентських виборах. А її, враховуючи фактичну смерть «Народного фронту», фінансові та медійні ресурси «біло-блакитних», та прокремлівську фігуру на посаді президента забезпечити буде неважко.
А Порошенко? За розрахунками його противників, він не має пройти у другий тур. Для цього його «вбиватимуть» не лише медійно, але і політично, заганяючи у кандидати в президенти 30, 40, 50 маргіналів на кшталт Шевченка, Богословської, Зеленського, Вакарчука тощо.
Якщо ж Порошенко все-таки вийде у другий тур і переможе у виборах – теж є варіанти. Виграти парламентські перегони, сформувати власну більшість, сформувати уряд, а там, дивишся – плани Тимошенко вдасться проштовхнути щодо скасування інституту президентства. Або перетворити Порошенка на Ющенка, укази якого демонстративно і безкарно скасовував Кам`янобрідський районний суд Луганська.
Варіантів багато. Головне – консолідувати зараз усі контрреволюційні промосковські сили. Чим Віктор Володимирович і займеться в якості “смотрящєго” від Кремля уже в якості одного з лідерів (формально) і лідера (фактично) партії “За життя”.
За рахунок чого «команда» Медведчука має обійти у першому турі тих таки Ляшка та Гриценка? За рахунок широкої антивоєнної риторики. Розрахунок на те, що українці від війни втомилися і погодяться нехай навіть на «поганий мир».
Козир тут в тому, що Путін може гарно підігравати своєму куму і його протеже. Наприклад, організувати разом з ними широкий обмін полоненими під відповідні сюжети з телевізора: дивіться, Порошенко не зміг, а Рабінович/Бойко змогли.
Путін може, аби «простимулювати» бажання українців укласти «мир», різко загострити ситуацію в зоні ООС. З відповідним висвітлюванням у ЗМІ та мітингами під Адміністрацією президента з гаслами «Геть війну».
Цікаво, що одночасно з оголошенням Медведчуком його вступу до партії «За життя», сталася ще одна подія – адвокат Володимира Рубана, котрий (Рубан) тісно пов’язаний з кумом Путіна, подав у прокуратуру заяву про готовність його підзахисного піти на угоду зі слідством і визнати свою провину, яка, нагадаємо, полягає у плануванні замаху на вищих посадових осіб України.
Рубан висловив бажання бути обміняним на українських полонених й такий збіг у часі з легалізацією Медведчука як «смотрящого» від Путіна в таборі «біло-блакитних» напевне не є випадковістю.
Можливо, Рубана планували використовувати як організатора обміну полоненими з боку бойовиків, аби на екранах телевізорів меш миготіли обличчя бандитів Захарченка.
Що може завадити планам Путіна-Медведчука? Два фактори. Перший з них – Порошенко, який показав себе чи не геніальним політичним стратегом, який здатен перегравати своїх противників навіть у невигідних для себе умовах.
Другий фактор – це постійна переоцінка Москвою власних можливостей і недооцінка сили противника. Магія липових замовних політичних рейтингів може зіграти черговий злий жарт.
Путіна уже переконували і Медведчук, і власна розвідка у 2014 році, що тільки-но «ихтамнеты» зайдуть на Донбас, як шахтарі «піднімуться» – лише встигай «Калашникових» завозити. А шахтарі не піднялися. Довелося завозити «шахтарів» з Рязані, Владикавказу і Грозного.
І в цьому випадку ситуація дзеркальна. Аби переконати Путіна, що підтримка Рабіновича-Бойка-Тимошенко-Гриценка серед українців аж зашкалює й отримати гроші «на перемогу» (половина з них банально підлягає «розпилюванню»), треба замовляти липові соціологічні рейтинги.
А ці рейтинги вносять у рівняння елемент невідомої змінної у рівняння, яка робить саме рівняння безглуздим, якщо результат підганяти під певний результат.
Тому все, що затіває в Україні Медведчук – провалюється із страшним тріском уже багато-багато років…
Павло Правий