Нещодавно Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що з 1 січня 2019 року мінімальна зарплата в Україні сягне 4 170 гривень, порівняно із нинішніми 3 700 гривень.
З одного боку, зростання лише на 447 гривень образливе для українців, однак з іншого – невже продуктивність праці в Україні та ефективність національної економіки зросли за рік аж на 12%?
Насправді стимулювання зростання економіки з допомогою збільшення платоспроможного попиту населення – теж непоганий метод у контексті антикризової політики уряду. Але без співвіднесення його зі структурними особливостями національної економіки – це не працює.
Окрім того, сировинне спрямування української економіки призвело до того, що будь-яке зростання доходів у нас, зокрема зарплат – це збільшення імпорту й як наслідок – розширення дефіциту платіжного балансу. Торговельну дірку просто нічим латати: інвестицій та зовнішніх кредитів практично немає. Крім продуктів харчування, українцям, по суті, нічого купувати під маркою "зроблено в Україні".
У результаті незмінний супутник будь-якого збільшення мінімалки – інфляція.
Якби уряд Гройсмана справді прагнув поліпшити соціальні стандарти та частково виправити деформацію якості життя, що сталася за останні роки, він більш активно підвищував би мінімальну і середню пенсію та саме на це робив би основну ставку в контексті соціальної політики. Але на подібну щедрість потрібно витрачати реальні гроші, а у випадку з мінімалкою рахунок за безкоштовний піар чинної влади доведеться оплачувати бізнесу.