“Коли їхав на війну, думав, що найважче – закрити очі зaгuблoму товаришеві. А як Ваньку вбuлu, я перший підбіг до тіла. На його грудях завібрував телефон. Дістав з кишені, а це – мама дзвонить. Не знав, що робити. Якщо не відповім, то дам надію, що він – живий. А якщо підніму, прийдеться розказати про смepть – вона може не витримати цього”, – цитує бійця Ганна.

Вона розповіла, що в АТО Євгена збирали всім селом.

Також мати повідомила, що перед тим як вирушити на передову, чоловік 12 років пропрацював на автозаводі, потім займався розведенням фазанів.

“У квітні в їхньому дворі зупинилася “швидка”. Марію Тимофіївну напівпритомну відвезли в лікарню. Євгена в тpyнi додому повернули через чотири дні. Після пoxoрону мати взялася розбирати синові речі.

Зарядила його мобільний і побачила 16 пропущених дзвінків від абонента “Кохана”.

– Добрий день. А Женю можна? – запитує молодий і тремтячий голос.

– А Жені більше немає, – Марія Тимофіївна не зупиняє сліз.

– А ми збиралися одружитися. Я від нього сина ношу, – каже Оксана з Дніпра”.

У АТОшника залишився син. Його назвали Олексою, якого на Покрову хрестили в рідному селі.

Джерело: prykarpattya.org