Президент захотів зустрітись з студентами яких побив беркут.

Думаю що я маю право відреагувати на це, бо добряче пам’ятаю беркутівські палиці, якими гемселили мене в шість рук.

Це був град тупого болю який зростав і досить швидко я втратив свідомість, прийшов до тями коли мене двоє спітнілих і захеканих вилупків вели під руки до автозаку, один періодично наступав мені на ноги своїми берцями, а інший намагався своїми наколінниками мені поцілити в коліна, і в цей же час чьотко відпрацованими рухами оба рукояткою дубинки намагались достукатись до моєї печінки, печінка відреагувала як слід і викинула добрячу порцію крові в організм, і водночас не міг вдихнути повітря нормально вдихнув повітря вже в холодному автозаку…

Але я не про те.

Після того я добре запам’ятав ‘жарт про єбонітові палочки’, і якось було не смішно, собливо коли з сізо нас привезли на медогляд і лікар саркостично цікавилась де це ми синю спину взяли…

І якось ця біль та образа забулась – були інші справи.

А от зараз пригадав..

Не піду на зустріч бо нема про що говорити…

П.С – Причому саме цікаве що саме в ту ніч під стелою я не був – це було пізніше, але мабуть попросили підняти старі файли Авакова – і він довго не парився над цим….