Причина наїзду на цю жінку проста: готівка, котра йшла в кишені білих халатів та фармацевтичній мафії – відміняється.
Лють цієї мафії, що прийняла просто непристойні в цивілізованому суспільстві форми, невгамовна. Фейки щодо змін, котрі вона пропонує, знущання над її зовнішністю із використанням невдалих фото.
Вас натравили на людину, яка хоче поставити хрест на ситуації коли ви в біді лишаєтеся поміж лікарем, його кишенею і сумнівною довірою до результату такого лікування. Медпрацівники вимагають підвищення зарплат, бідкаються на прожиття, але як тільки закінчується робочий день під лікарнею – зникають і численні дорогі авто під її стінами.
А вам нема куди податися, окрім як до наших українських лікарів, коли біда. Не буду говорити про всіх 100%, бо є серед наших лікарів боги, яким ми завдячуємо перш за все життям дорогих нам людей. Тільки відтепер давайте по-чесному. Є дві історії, які варто розповісти.
Перша – про Білорусь.
Їду в таксі. Водієві так в межах 30 років:
– Подзвонила родина з Білорусі, що бабуся потрапила до лікарні. Ну, ми грошей набрали скільки знайшли, коробок з цукорками – і в дорогу.
Приїхали – одразу до лікаря. Вона нам усе розповіла про бабусин стан. А ми ж питаємо, кажіть, куди йти за ліками, що купити? Вона просто не зрозуміла, що ми запитуємо. А коли намагались віддячити за лікування, крик був страшний – ви хочете, щоб мене звільнили з роботи?! Мало того, коли бабуся пропустила черговий огляд, після того, як її виписали з лікарні, до хати приїхала швидка і огляд її довелось таки пройти.
Друга історія – про Росію.
У 2013 я їхала у Мценск, Орловської області ховати батька, що був у реанімації. Він дотепер живий. Йому зробили операцію, як усім, хто звертається за такою потребою, обласним коштом. Там не збирають гроші на біду. Там їх виділяють рішенням медичної комісії з бюджету. Навіть якщо операція дуже дорога, але медичні покази вимагають її проведення.
Хочеться плакати, коли ми як драна дич, обговорюємо зовнішність людини, яка всупереч цьому, впрето намагається нам допомогти, натомість віримо “добрим” медикам кшалту Богомолець, продавцям ліків, котрі нам продають їх за цінами, вищими аніж за межами кордонів України у будь-яку сторону світу.
Про смерть, від ненадання медичних послуг у цивілізованій країні якось не доводилось читати масових повідомлень, а от у нас…”не встигли”, “дайте грошей”, ” не дамо померти дитині” … “купіть спирт, шприц, бинт”… Це просто норма.
Ми стадо. І це наш перманентний стан, із яким не бажаємо розлучатися навіть коли на кону стоїть забезпечення елементарних норм цивілізованого життя нашим дітям.
Світлана Хитрова