– Посилай іх всєх на трі букви! –
Тобто? – усміхаюся у відповідь здивовано.
– Не слушай, что оні тєбє говорят. Іді сваєй дорогой. Ти всьо правільно дєлаєш.
Сміюся у відповідь, заскочена. А чоловік продовжує:
– Я би тєбя в фільмє снял, у тєбя харошеє свєтлоє ліцо. А они тєбя грязью поливают. Нє слушай іх. Ніяково усміхаюся у відповідь.
– Дякую.
– Дай ка я тєбя обніму.
Обнялися.
– Ти думаєшь, я сумашедшій старік? Я режисьор! Я «Чорну раду» Куліша снімал. Зробили фото, на тому й розпрощалися. Іду, посміююся. Так раніше дівчат кадрили: «Девушка, я режісьор, хотітє сняться в кіно?»
Коли це назустріч знайомий, до якого поспішала
. – Привіт. З ким це ти обнімалася?
– З доброзичливим перехожим.
– І часто ти так на вулицях обнімаєшся?
– Та буває! – сміюся у відповідь.
Прийшла додому, згадала про «Чорну Раду». Хто ж знімав? Прогуглила. Боже. Точно. Це він. Відомий український режисер. Микола Засєєв-Руденко, який зняв ще купу фільмів і сам знімався з Донатасом Баніонісом, Бориславом Брондуковим, Роланом Биковим, Нонною Мордюковою, та хіба лише ці – ціла когорта відомих акторів радянських часів, яких я ще добре пам’ятаю, бо ми на цих фільмах росли. Оце то я пообнімалася ))) Пане Миколо, живіть ще 100 років.
Larysa Nitsoi