“Обрядам із символікою верби у наших традиціях – століття. Верба символізує відродження, тому що після зими вона перша починає розвиватися. Крім того, вона символізує й розмноження, дітонародження, тому що гілочку верби куди не тикни – вона обов’язково росте”, – розповіла етнограф.

Верба мала й лікувальне значення. Так, до цього дерева йшли неплідні жінки із проханням зцілити їх і дарувати дитину. Окрім того, “свячена верба відвертала блискавку”. “А коли вперше худобу виводили на пасовисько, її виганяли свяченою вербою”.

Як розповіла Надія Зяблюк, вербу, що принесли після служби у церкві на Вербну неділю, ділили на дві частини. Одну несли до хати, а інша була призначена для посадки, а тому в хату її заносити заборонялося. Причому “вербу треба було садити так, щоб ніхто не бачив, тому що як хтось витягне цю вербу, то все добро перейде до того, хто її в себе посадить”, – розповіла етнограф про забобони українців.
Що робили українці із великою кількістю дерев верби, що саджалися щороку, етнограф пояснила, що ці дерева використовувалися у господарстві, зокрема, як будівельний матеріал. Окрім того, українці вірили, що від кінця світу, коли “все буде горіти”, “врятуватися можна буде тільки, якщо вилізти на свячену вербу, бо вона не буде горіти”.

Гілочки верби, що не призначалися на посадку, заносилися до хати й зберігалися на “пошанованому місці”, між образами, де вони стояли до наступної Вербної неділі. Вербу також використовували “для загнічування паски”.

Старі гілочки верби, що зберігалися протягом року, “не можна було топтати, її можна було спалювати або кинути за водою”, – розповіла Надія Зяблюк.

Пише - bbc-ccnn.com