Його жорстоко вбили за любов до Вітчизни. За жовто-синю стрічку на рюкзаку.

За те, що допомагав українським воїнам у своєму рідному Краматорську. За те, що ризикуючи життям, зняв «динирівський прапор».

Степанко був спортсменом, мріяв стати великим футболістом. А ще понад усе любив та оберігав маму. Він був єдиним сином в сім*ї. Люблячим, ніжним. Дуже любив дітей. Казав,що усиновив би всіх тих діточок, котрі були у підшефному його футбольному клубові дитбудинку.

Плани на майбутнє…16 літ… Не буде прощення вбивцям! Ніколи!