Бридкі пальці, якими пишете свої расистські коментарі збираєте в кулак і встромляєте поглибше у свій жовчний рот.
Так сидите, поки не попустить!
Саме такий текст хотів опублікувати після того як Жан Беленюк виборов для країни олімпійське золото.
Коли, поміж привітань, співгромадяни відригували таку гидоту в коментарях, що в мене, за довгий час, трапився культурний шок.
Я ледве стримався від публікації.
Проте сьогодні, коли дізнався як його знову намагалися принизити расистськими вигуками в центрі Києва, вже не стримався.
Ненависть це природня, притаманна людині емоція.
Вона мотивує і мобілізує. Це важливий еволюційний механізм хомо сапієнс.
Проте, який у неї вектор і характер – ось питання…
Якби ж вона була направлена проти нашого спільного кремлівського ворога…
Так ні.
Ми хейтимо один одного в мережі, поливаємо брудом і насміхаємося з такою регулярністю що це вже стає нормою.
Ми хворі самоненавистю.
В нас її культивують, нас нею кормлять як свиней помиями.
Заради задоволення чиїхось політичних амбіцій та інших ницих цілей.
Для дезорієнтації та створення атмосфери тотального психозу та зради.
А ми множимо її.
І ця ненависть перетравлює нас зсередини.
Коли я заходив на профілі цих горе-коментаторів, поміж мужчин різного типажу, зустрічав і милих жіночок, вчителів районних шкіл з безвинними аватарками у квіточках.
Я не кажу про ботоферми, я чудово знаю як працює ця технологія.
Я наразі про масу, здавалось би адекватних людей, яка видає нагора такий треш в коментарях, що це хочеться якось розбачити і забути.
Політики вже їм замало, взялися висміювати колір шкіри та зовнішність.
Цей текст не лише про расизм, який я категорично засуджую.
Цей текст про наше не бажання чути іншу точку зору, сприймати людей, наших співгромадян і союзників інших життєвих поглядів, кольору шкіри, сексуальної орієнтації, тощо…
З цим потрібно щось робити.
І це потрібно артикулювати.
Бо гнійник не перестане бути гнійником якщо закрити очі, чи прикрити його вишиванкою.
Жан, друже, земляче мій куренівський!
Я пишаюся тобою і дякую за сміливість та твердий український характер, якого так не вистачає багатьом.
Знаю, що з твоїм характером слова підтримки не дуже й потрібні, проте, я вважаю що це просто необхідно зробити публічно.
В тебе, окрім олімпійського шляху, є ще одна важлива місія: своїм прикладом змінювати цю ганебну практику.
Виверни її на позитив, започаткуй в країні широкий рух проти расизму.
Ми станемо поруч!