Але захотілося нові. Після обговорень батьки розділилися на дві нерівні групи: ті,
хто міг скинутися, і 7 чоловік відмовилися (банально немає зайвих грошей). Їх
поставили перед фактом, що їхні діти будуть сидіти за старими партами. Коли мій
друг запропонував скинутися трохи більше й купити парти на всіх, то батьки
покрутили пальцем біля скроні (типу «чому ми повинні за когось платити, немає
грошей – нехай сидять за старими партами»).

У підсумку він взагалі відмовився скидатися. На його доводи, що це призведе до
розколу класу на «бідних» і «багатих», його послали мало не відкритим текстом.
Настав день Х. У клас завезли нові парти. Приблизно такі:
Чотири старі парти зрушили в один кут, там утворилося типу гетто з «жебраків»
учнів. Мамашки сяяли. Коли мій друг запитав їх, чи не нагадує їм це сюжет з
Нашої Раші про платного й безкоштовного пацієнта, отримав відповідь:
“Нєнуачо”!? Можемо собі дозволити!».
Це тривало рівно 1 день. Наступного дня учні, що прийшли до школи, виявили на
місці старих парт нові. 
Плюс дитячі стільці.
Так ось. Зараз ці ж матері бігають й кричать, що це є дискримінація, що їхніх
дітей принижують й що все повинно бути однакове. Друг дивиться на них й
чманіє.
На запитання одного з татусів «Нахрєна ти це зробив?», Він відповів: «Вважай, що
це був соціальний експеримент. І взагалі, ви ж самі хотіли, щоб в однієї частини
дітей парти були кращі, ніж в інших, ось і вийшло по-вашому!».
Що ви скажете про такий підхід до вирішення проблеми?

Пише - otozh.com.ua