Анна Хімчук з Одеси відкрила приватний дитячий садок для дітей емігрантів у Польщі. В країну переїхала у Варшаву разом із чоловіком Віталієм та дочками Тамарою і Аліною.

“До переїзду в Польщу готувалися три місяці. Разом із чоловіком кілька разів їздили у розвідку, щоб підшукати житло та школу, – розповідає Анна Хімчук. – Найбільше переживала за старшу дочку, яка йшла у перший клас. Спочатку однокласники з неї кепкували та сторонилися. Але, на щастя Аліна цього не розуміла. Вже через місяць почала говорити польською і знайшла друзів. Найгірше переїзд вплинув на меншу дочку, чого зовсім не очікувала. Щоб Тамара змогла вивчити мову, щодня водила її в садок. Через мовний бар’єр вона замикалася в собі, плакала і просилася додому в Одесу. Звикнути змогла лише через півроку”, пише “gazeta.ua“.

За словами українки, спостерігаючи за адаптацією молодшої дочки, виникла ідея відкрити дитячий садок для дітей емігрантів.

“Приміщення знайшла за місяць. Воно належало дитячому клубу. Тому ремонт уже був зроблений на потрібну тематику. Залишалося закупити меблі, іграшки та матеріали для навчання. Але за законом їх можна купувати лише у фірм, які виготовляють інвентар для закладів освіти і мають спеціальні сертифікати. Шафа в там може коштувати в 4 рази дорожче за таку ж у звичайному магазині”.

“Спочатку дивувало, як у польських садочках економлять простір. Моя племінниця ходить в український садок. Там пів-кімнати зайнято ліжками, ще пів – столиками і стільцями. Для дітей залишається дуже мало місяця. У Польщі діти сплять і граються в одному приміщенні, але після сну ліжка складаються у спеціальну шафу”.

Бізнес Анна Хімчук зареєструвала через Інтернет за один день. Але отримання дозволів зайняло близько трьох місяців.

“Почалася страшна бюрократія. Потрібно було пройти перевірки пожежної та санепідемстанції, щоб отримати дозволи на роботу. При цьому документи оформлялися лише в паперовому вигляді. Коли пройшла усі інстанції, садок вписали до реєстру навчальних закладів Польщі. Без цього працювати не можна”.

В дитячому садку мають право працювати лише вихователі з вищою дошкільною освітою. На 12 дітей має бути два викладача. Крім того є логопед, психолог, вчителі англійської та музики, які працюють по кілька годин.

“Близько двох місяців проводила по 4 співбесіди щодня. Всі мої працівниці – українки, які добре знають польську мову. Поляків, які говорять українською чи російською, знайти не змогла. В резюме пишуть високий рівень мови, а розмовляють з акцентом”.

В садку вчаться україно- і російськомовні діти з України, Білорусі, Росії, Казахстану та інших країн колишнього радянського союзу.

“Щоб набрати першу групу, розклеювала оголошення і давала рекламу в Інтернеті. Потім спрацювало сарафанне радіо серед батьків. Почали приходити і поляки. Зараз їх у садочку не менше, ніж дітей іноземців. Це допомагає дітям емігрантів швидше вивчати мову, – каже Анна, – Навчання у садочку ведеться польською. Але вихователі дітям усе переводять. Наприклад, один запитує “скільки крапочок на крильцях у сонечка”. А інший в цей час перекладає запитання українською. Дитина відповідає і отримує похвалу. Так не замикається в собі і поступово вивчає мову”

Навчання у садку коштує 950 злотих в місяць. Харчування оплачується окремо – 14 злотих в день. Також батьки платять одноразовий внесок – 499 злотих, коли укладають договір. Весь прибуток від першого садочка українка вклала у відкриття ще одного відділення. Також виграла конкурс від Європейського союзу, який профінансував третє відділення.