#ЯкШкодаЩоМеніНеШкода

Або

#ЩиросердечнеЗізнання

Діло було так:

Йду значить я сьогодні ввечері з подругою з ветерано. Спускаючись вниз, помічаємо двох нетверезих чоловіків неприємної зовнішності, що махають ногами, намагаючись вдарити відїжджаючий тролейбус, а потім веселим кроком десь губляться в натовпі.

Ми з Вєронікою спускаємось вниз, та прямуємо в бік Хрещатику, і тут зненацька мене хтось підхоплює під руку з криком “Дєвушка, а давайте…”

Вириваючи руку, я повертаюсь та бачу знову ж таки ту не зовсім тверезу компанію, і розуміючи, що якоїсь прямої загрози від них чекати не варто, зі словами “мужчина, не чіпайте мене, будь ласка” йду далі…

І тут ось воно, фаталіті

Я чую в догінку собі насміхливий крик:

“Аааа, украинский язык, фууууу”

І тут в мене, в людини, яка заплатила своїм найдорожчим, за цю свою національну ідентичність, і можливість ходити спокійно вулицями свого міста, очі наливаються кров’ю, і я розумію, що на це вже точно не змовчу і не піду далі!

Розвертаюсь і зі словами “Що ти сказав, а ну йди сюди” прямую до нього, і щоб ви зрозуміли, цей прийомний внук Дункана Маклауда, розправляє свою раму і суне на мене 

Що поробиш, я дівчинка слабка, ляклива, одна у великому місті, дістаю з кишені газовий балончик і направляю струю йому в писок. І щоб розуміли, тут я дійсно висадилась, бо то чудо вилупило на мене свої очі і дивиться

Але, тут він моргає, і вуаля… спрацювало

Крик, плач, сльози, соплі і правопорушник падає на бруківку розбиваючи свій писок!

P.S. падає сам, з власної волі, без сторонньої та моєї допомоги

Мораль:

Поважайте те, за що інші були готові, або вже віддали своє життя!

І я не про мову, а про свою національну ідентичність!

Не втрачайте себе, бо хтось там вас зафукав! дуже часто це звичайні п’янчуги/розбійники в центрі міста

Національна поліція, то була я, якщо що.