Одні з надривом серця кричать “в країні війна!!! подумайте про психіку оточуючих”. Інші ж твердять “це не аргумент. йдіть до психолога”. А я хочу написати про Собаньку. Забрана з військової частини “на пенсію” завдяки Ігору. Новим її господарем став Андрій.
Собака з ним пройшла АТО. Скільки всього вони разом пережили це історії для окремої книги. Але залишився факт того що ані Андрій ані Собанька не можуть спокійно реагувати на вибухи (в тому числі і салютів). Це те, до чого привикнути не можливо.
Під таку канонаду Бірма з переляку втекла і бігла куди несли ноги. Вона втратила орієнтацію на місцевості (хоча в спокійному стані знала всі околиці та стежки). В паніці вибігла на дорогу і потрапила під машину. Ледве доповзла до найближчого подвір’я в надії на допомогу. Її приютили.
Ми її (а люди нас) шукали 4 доби.
(Тут зразу обрубаю всі докори про нашийник і чіп — чіп в селі читати нічим, а нашийник в неї був упряжкою попід пахви, та хитрюга умудрилася його зняти).
Зараз вона вже в безпеці. Так, Андрія і Бірму чекає ще довге лікування: капельниці, антибіотики, загноєні рани, шок і нерви…
І все це через бажання “постріляти” окремих індивідуумів…
Бл*ть… Всі кому бракує вибухів та зоревом освітленого неба — покажу напрямок “на Схід”… Там і “салюти” і наслідки від них в повному обсязі.
Тут же ж від цих “акцій” страждають саме ті, хто забезпечував наш спокій…