Ви знаєте, як досвідчений користувач київського метро, я уже звик що у мене просять гроші шахраї. Звик до «професійних хворих» які роками штовхають мене у вагоні, тикаючи усім справки. В якийсь момент я їх почав пізнавати, як і волонтерку Валентину з «перевіреного благодійного фонду», який збирає то на дітей, то на лікування «пораненому солдату». Я звик до душевно хворих, які заходять у вагон і починають робити вигляд що уміють співати, розуміючи що вимушений слухач не може нікуди втікти аж до наступної станції.
Зазвичай, після кількох з них потяг з горем навпіл докочується до потрібної станції. Мій мозок уже давно вибудував бар‘єр і фільтрує шахраїв разом з шумом з вікон і стукітом колес. Але сьогодні черговий «співак», який хрестився, щось казав про Ісуса і співав «бери шинель, пашлі дамооооооой», поставив на підлогу сумку. І я побачив у ній собаку. Вона явно була живою, але чомусь не намагалася втікти. Можливо вона була слабка.

Можливо їй щось дали. Але…

Ви знаєте, кожен в праві робити зі своїм життям що хоче. І в тому числі побиратись.

Я розумію, що мають бути ґрунтовні причини з яких поліція іще не почистила метрополітен від цієї публіки.

І дуже хочу вірити що не через те, що вони «в одному човні».

Але з експлуатацією тварин для збору «пожертв» треба щось робити.

Пише - startko.co.ua