Гарна подія трапилася зі мною у день Шевченка!
Підійшла до кіоска купити води. А там саме розраховується дівчина і так гарно спілкується українською мовою. Я вже й дистанцію трохи порушила та наблизилася, щоб послухати.
Підійшла моя черга. Спілкуюся, звісно, українською. А продавчиня аж руками сплеснула і каже: «Вот это да! Так я мову украинскую в Харькове выучу!».
Питаю її: «А чому ви вирішили, що не знаєте української мови?».
Відповідає: «Потому что говорить мне трудно, не умею».
Питаю: «Ну ви ж розумієте українську мову?». Відповіла, що розуміє. Я далі допитуюсь: «А коли читаєте український текст, то розумієте?». «Конечно!» – каже продавчиня.
Прийшлося її переконувати, що вона знає українську мову. Розказала їй про те, що знання мови складається з трьох окремих функцій, які не сильно пов’язані між собою: 1) розуміння на слух (найважча функція); 2) читання; 3) говоріння.
Адже навіть трапляються високопрофесійні перекладачі з іноземних мов, які чудово перекладають тексти, але не вміють розмовляти цією мовою.
Пояснила, що наявність двох опцій – розуміння мови та читання текстів – це вже 2/3 володіння мовою. Тому, кажу: «Вам залишилося зовсім чуть-чуть до володіння мовою в повному обсязі».
Вона так зраділа, що, виявляється, майже знає українську мову і їй залишилося лише чуть-чуть ) Сказала, що тепер розуміє, чому її давня подруга з Омська взагалі не розуміла української мови. І це дивувало харків’ян. Згадала ситуацію, коли дала вона цій подрузі почитати Кобзар, а та не змогла: якось дивно і слова вимовляла, і букви плутала так, що харків’яни дружно реготали. А я знову пояснила, що у подруги були «виключені» всі три опції знання мови. А у харків’ян, які чомусь вважають, що не володіють українською мовою, насправді дві опції знання мови «включені» за замовчуванням: розуміння та читання.
При згадці про Кобзар, ми й за свято Шевченка згадали)
Продавчиня так мені дякувала, що, коли я вже відійшла, все одно чула від неї побажання українською мовою: «Здоров’я вам!», «Хай щастить!».