Уже через місяць Ліля дізналася, що вaгiтна, але повертатися до чоловіка не хотіла, але про дитину сказати все ж довелося, тому що одна вона б все одно малюка не потягнула.
Вадим цю новину сприйняв як шанс помиритися з дружиною, але дівчина відразу дала зрозуміти, що нічого не вийде, та й будучи на 5-му місяці вaгiтності, вона познайомилася з іншим чоловіком, якого факт вaгiтності його подруги не збентежив, чого в житті не буває, а ось любов це рідкість. А він щиро вважав, що полюбив Лілю. Вони відразу стали жити разом.
Коли дитина з’явилася на світ, колишній чоловік періодично відвідував їх, в основному щоб передати гроші та іграшки, ну і поглянути одним оком на дочку. Це звичайно не подобалося чоловікові Лілі, але дівчина постійно згладжувала гострі кути. Уже в 3 роки Ліля влаштувала дочку в дитячий садочок. Звідти її періодично на вихідні забирав батько. Так і жили.
І ось одного разу Вадим не забрав доньку з саду і їй вже о восьмій вечора зателефонувала завідувачка. Ліля вкрилася холодним потом “як же так, дитя одне ?!” Вона понеслася в дитячий сад і, забравши дитину, зателефонувала колишньому чоловікові. Трубку ніхто не взяв. Вона зла ходила по квартирі. Цивільного чоловіка теж вдома не було, затримувався.
Через годину їй подзвонили. Колишній чоловік. Вона взяла трубку і відразу стала пред’являти претензії. Після того як вона закінчила, на тій стороні трубки спокійний чоловічий голос повідомив їй, що колишній чоловік потрапив в авaрiю і зараз лежить в кoмі. Ліля відчула як їй стало погано, полилися сльози. Вона думала їй давно на нього плювати. Але виявилося ні. Вона неспокійно метушилася. Коли прийшов співмешканець, вона залишила дитину з ним і поїхала “по справах”. У лікарні їй віддали його речі, серед яких був і телефон, а там. Останній вихідний дзвінок “кохана”.
Це вона. Ліля розплакалася, вона раптом зрозуміла що до сих пір любить чоловіка. Що все це банальні емоції і їх розлучення – це помилка молодості. Вона тиждень доглядала за чоловіком, поки він не прийшов до тями. Вадим був дуже щасливий побачити Лілю поруч. І перше що він сказав “я цей вогник в очах твоїх бачив тоді в день нашого весілля”. Ліля поцілувала чоловіка. Вони більше не розлучалися. З співмешканцем вона розійшлася, та й при сварці з’ясувалося, що жив він з нею тільки через житло.
Ось так от буває в житті. Не було б щастя, та нещастя допомогло. Все-таки народні прислів’я – є в них істина. Побутові проблеми чатують на нас на кожному кроці, але це не привід ось так відразу розлучатися, тим паче жити зараз ой як не легко, та ще й дітки від цього дуже страждають. А вони так потребують повноцінної родини.
Пише - ukrainians.today