– Доброго дня. Я волонтер. Можу я дізнатися що відбувається, що з Андрієм? Чому ви нічого не робите?
– (головний лікар) А нам подзвонили і сказали, що ви приїдете і заберете його до себе в Кременчук!
– Що? Ви зараз серйозно? Хто подзвонив? Ви правда серйозно про це думали? Тобто я повинна була приїхати з Полтавської обл. в Кіровоградську, щоб забрати бійця в такому стані і відвезти на машині в Кременчук ????? Чому Ви до сих пір нічого не зробили, нікуди не подзвонили, не спричинили санавіацію врешті-решт?
Головний лікар анастазіологу: “викликайте санаіацію”. Далі тупо німа, мовчазна сцена двох медиків і ніяких рухів! Я вийшла з кабінету так як задзвонив телефон. Через хвилину повертаюся.
– (головний лікар) Ми його тут лікуємо, робимо все можливе.- Ок. Ну якщо ви не можете зробити більше, немає обладнання, фахівців, то чому ви досі сидите і нічого не робите?
– нам сказали, що ви приїдете і заберете його в Кременчук, в госпіталь, що ви домовилися.
– WTF ??? Ви розумієте, що ви говорите? Тобто ви чекали, поки я домовлюся ???? Друга доба йде !!!
– Ми не можемо його перевезти, він не транспортабельний. І йому трохи легше.
– Шта ??? Ви жартуєте??? Чому Мама купує ліки, які йому як УБС ??? У вас немає 3-х 10-ти кубових шприців? Аналгіну? Фізрозчину? Дез. засобів?
– я не знаю, що купувала мама і чому. Може цього нічого немає в Переліку.
– чому ви сидите, робіть щось.
– (головний лікар) вийдіть з мого кабінету.
Я вийшла, на мої питання вони нічого більше не відповідали.
Прийшла знову в палату. Мама плаче просить допомогти, врятувати, відвезти. Починається марафон із сотні дзвінків, повідомлень. Андрій просто лежить на ліжку … Лежить, і погано дихає … Потім мама намагається включити Кисень, але нічого не розуміє в кнопках. Я йду шукати медсестру. Не знайшла.. Мама каже, що Андрій навіть пив трохи води, але температура висока і не проходить … І він знову впав у несвідомий стан ..
Потім зайшла медсестра і занесла список: “аналгін, димедрол, диклофенак”. Я попросила підключити кисень, сама пішла купити ліки. На моє запитання чому це купується, адже йому це належить безкоштовно, мені сказали “Тю так тут на копійки”.
Коли я повернулася, почалося шоу .. Був уже анастазіолог, близько п’яти медсестер. І пішло поїхало “ти хто така? Пішла звідси!”, “Викликайте поліцію, нехай заберуть її!”, “А у мене тато начальник, тобі п ***”, “вас сюди не кликали, вас тут бачити не хочуть” ну це короткий опус фраз. Анастазіолог раптом став погано бачити, і пішов, до мене так близько, що наші лоби торкаються. Я намагалася відштовхнути і просила відійти від мене на безпечну відстань, але мабуть і зі слухом було погано. А може він хотів спаринг?)))))
Мама Андрія раптом стала хвалити докторів, і говорити, що вони найкращі. Але будь ласка нехай сина кудись відвезуть в госпіталь, врятують. Було багато чого цікавого … І знущання анастазіолога: “А ти на чому приїхала?
Давай погрузимося до тебе і повеземо?” і включена відеозйомка, хоча я пояснила доктору, що знімати мене без дозволу мого він не має право, а ось я його можу, так як він на роботі. На моє запитання головного лікаря, чому мама сама намагається включити подачу кисню синові, а не медсестри це роблять, лікар сказала, що це роблять медсестри, а не мама (ну напевно двічі мені здалося) Взагалі можна писати і писати … Я чесно, такої байдужості не бачила давно.
Спасибі всім хто долучився !!! Спасибі вам величезне люди !!! Андрія повезли до Кіровограда (як виявилося він все таки транспортабельний).
Я поїхала додому з важким, спустошеним серцем. Не розумію як люди можуть бути такими…
Маю велику надію, що час, який упустили, можна надолужити і повернути Андрія, бійця 72-й до життя.
Марина Шляпина