Семену стало не по собі. Він звик бачити свого сина сильним, вольовим. Батько ніколи не подумав би, що якась дівчина може довести Андрія до такого стану.
– Ти постривай розкисати! Що значить заміж? За кого? Я скільки знаю Тетяну, вона весь час за тобою увивалася. Поки ти в армії служив, проходу нам з матір’ю не давала. Все розпитувала, коли ти повернешся. А зараз що виходить? Так просто забула про свою любов? – здивувався батько.
– Там не все так просто. Пам’ятаєш, Таня їздила в райцентр на три місяці, на курси підвищення кваліфікації? Закрутила роман з якимось місцевим xуліганом, а зараз виявилося, що чeкає дuтину від нього, – розговорився Андрій.
– Ну і справи! Навіть не знаю, що і сказати в цій ситуації.
Семен Іванович, вийшов з дому і закуpив, сівши біля колодязя. Чоловікові було дуже прикро за сина, але він розумів, що в цій ситуації нічого не змінити. Є вчинки, які вже не можна ніяк виправити.
Несподівано відкрилася хвіртка, і на подвір’я увійшла Тетяна з подругою. На дівчині був вінок з стрічок. Це означало, що молода прийшла запрошувати на весілля. Семен, був далеким родичем сім’ї дівчини, тому вона не могла обійти їх будинок стороною.
– Добрий вечір, дядьку Семен! Батько з матір’ю просили і я прошу, щоб ви прийшли на весілля зі своєю родиною! – промовила тихо красуня.
– Так? І Андрія захопити з собою? – з сарказмом промовив чоловік.
– Як же тобі Тетяна не соромно? За що ти так з ним?
У цей момент з літньої кухні вибігла мати Андрія, Валентина Борисівна.
– Геть! Пiшла геть з мого двору! Пpохвостка! – кpичала pозлючена жінка.
Таня заплaкала, і вибігла з двору. Подружка намагалася заспокоїти наречену, але безуспішно:
– Сама винна! Наколобродити, ще й поперлися запрошувати їх на весілля! Казала тобі, не потрібно сюди йти!
– Мені батько наказав запросити Семена Івановича. Не могла я обійти їх двір стороною.
– Дурна ти! Чи не розумієш, що ятриш людям душу своєю присутністю. Зібралася заміж за свого Мишка, так забудь на завжди про Андрія.
– Тобі не зрозуміти. Мені байдужий Міша. Я Андрія люблю. – заплaкала Таня.
– А Міша? Він любить тебе? – округлила очі Світлана.
– Ні. Батько змусив його одружитися, щоб не ганьбити мене перед людьми. Гроші заплатив Мишкові за це.
– Ось ви з глузду з’їхали! А як ти жити з ним будеш? Про це твій батько подумав?
– Не знаю, Світлано. Я нічого не знаю.
Через два дні, в селі гуляли весілля. Правда воно було дещо похмурим, і нагадувала радше поминки. Наречений приїхав зі своїми дружками на все готове. Тільки їм було весело на цьому святі. Ті, хто був солідарний з Андрієм не з’явилися на торжество. Не було тут і Семена Івановича з сім’єю.
Гості пuли, гуляли і танцювали. Мало хто звертав увагу на наречену, у якої весь день очі були на мокрому місці.
– Так, прийшов час викрасти наречену і вимагати викуп з нареченого, – сказав заплітається голосом дружок нареченого. –
Танюха, підемо я тебе сховаю, – шепнув нареченій.
– Відчепись! Не хочу нікуди йти! – заявила Тетяна.
– Ти що? Це обряд такий. Потрібно дотримуватися правил і традиції, – наполягав Володимир.
Тані нічого не залишалося, як піти за ним. Хлопець вирішив заховати наречену в погребі.
– Ти посидь тут тихенько, щоб Мишко не знайшов. Він такий жмот, що так просто не дасть грошей, весь двір перериє! – засміявся Володя.
Таня села покірно на стільчик в погребі, і почала чекати викуп. Їй було байдуже, що відбувається навколо, хотілося одного, щоб цей спектакль скоріше закінчився.
Дівчина чула, як Вова вимагав викуп за наречену у нареченого, а той не поспішав розщедрюватися.
– Мишко! У тебе наречену вкрали! Давай гроші на викуп! – вимагала подруга нареченої.
– Ну і що? Нехай забирають, кому потрібно. Мені вона не потрібна! – заіржав на весь голос наречений.
Таня чула цю розмову, і не хотіла виходити з погреба. Дівчині хотілося провалиться крізь землю від сорому. Володимир зрозумів, що не дочекається грошей від нареченого, і пустився далі в танок.
– Танюшка, виходь. Підемо до гостей! Ну що ж це таке ?! – мало не плaкала Світлана.
– Я нікуди не піду звідси. Мені не хочеться нікого бачити, і втікай, – відчужено вимовила наречена.
– Танюша, там сиро і холодно. Ти застудишся!
– Залиш мене в спокої! – крикнула дівчина, і закрилася в погребі.
Гості співали і танцювали. Абсолютно ніхто не звертав уваги на те, що серед них немає нареченої. Світлані було дуже шкoда подругу.
Дівчина металася туди-сюди не знаючи, що робити. «Треба йти до Андрія. Навіщо він так просто здався, залишив Таню на свавілля! »- вирішила Світлана.
– Андрію, відкрий, це дуже терміново! – Свєта тихенько постукала у вікно.
Через пару хвилин, чоловік вийшов на подвір’я. Було видно, що він ще не спав.
– Що потрібно? – грубо запитав.
– Андрію! Будь людиною! Якщо ти Таню любиш хоч трохи, забери її звідти, – заплакала Свєтка.
– Поясни, що трапилося? – зажадав хлопець.
Світла в двох словах описала всю ситуацію. Пояснила Андрію, що Михайло ненaвидить Таню, і відверто знyщається над нею.
– Вона мені все розповіла про той випадок. Зрозумій, Таня не по своїй волі була з Мишком. Він змусив її. Андрію, захисти Танюшу! Вона закрилася в погребі і не збирається виходити.
Хлопець вислухав не перебиваючи, тільки вилиці грали на його обличчі.
– Іди. Не заважай мені відпочивати. Більше ніколи не нагадуй мені про неї! Ніколи! – Андрій не помічав, що кричав мало не на всю вулицю.
Світла пішла ні з чим, а з будинку вибіг схвильований батько.
– Андрію, прости, але я чув усю розмову. Що думаєш робити?
– Не знаю! – в розпачі промовив той.
– Знаєш, я старший за тебе на багато і багато чого побачив в житті. Повір мені, своє щастя не потрібно так просто віддавати. За нього варто боротися до кінця. Своєю нерішучістю, ти зробиш нещасним не тільки собі, а й Таню. Подумай, якого їй зараз. Іноді варто відступити від своїх принципів, і приборкати гординю. Це твоя доля, ніхто крім тебе не зробить її щасливою!
Чоловік замовк, потім розвернувся і пішов в будинок, залишивши сина наодинці з гіркими роздумами. Андрій закуpив цuгарку, і вийшов з двору.
Таня вже другу годину сиділа в погребі і не думала виходити. Біля дверей сиділа Світу, і невпинно просила подругу схаменеться.
– Іди, потанцюй, – шепнув їй Андрій, незрозуміло звідки взявшись.
Світла посміхнулася від радості, і побігла до гостей.
– Таня. Це я. Вийди звідти, – сказав хлопець.
Буквально через секунду, двері відчинилися. Заплакана дівчина вийшла нарешті з погреба.
– Ходімо зі мною? Мені здається, це не твоє свято!
– Підемо, – тихо прошепотіла дівчина, простягнувши Андрію руку.
Дівчина міцно вчепилася в хлопця, ніби боялася, що він зараз зникне, розчиниться в темряві.
– Ось ми і вдома, – посміхнувся хлопець. – Проходь, і нічого не бійся!
З кімнати вибіг задоволений Семен Іванович.
– Забрав? Молодець, синку! Це по-нашому! Танюша, відчувай себе як вдома. Завтра ж підеш pозведешся, і зіграємо справжнє весілля! – промовив чоловік.
– Ви з глузду з’їхали? – шепнула чоловіку Валентина Борисівна. – Вона носить чужу дитину!
– Замовкни, мати. Чужих дітей не буває! – шикнув на жінку Семен.
Таня пригорнулася до Андрія, і нарешті-то посміхнулася. Вона була щаслива, що кохана людина зрозуміла її і простила, не давши зробити дурну помилку.