Історія з книги «Маленьке щастя», яка переконає вас у тому, що справедливість на світі все-таки є, а відплата часом буває стрімкою.
«Дама в білому пухнастому пальто мучила іншу даму. Навіть не даму, а бідно одягнену жінку з коляскою. І з маленькою дівчинкою в окулярах. Це в магазині було. Дама в білому пальто дуже ласкаво розмовляла; вона лагідно задавала питання. І погойдувала співчутливо головою, вислуховуючи відповіді. Як учитель молодших класів. Або психіатр на експертизі.
«Чому ваша дівчинка в окулярах? Ах, вона погано бачить, треба ж! Так, помітно, що одне очко косить. Це вам операцію доведеться робити. Хоча може не допомогти.
А чому ваша дівчинка мовчить? Ах, вона соромиться? Може бути, у неї аутизм? Спочатку батьки думають, що соромиться дитина. А потім виявляється, що вона психічно хвора.
А ким ваш чоловік працює? Двох дітей адже важко зараз утримувати. Одні окуляри он скільки коштують! А скільки молодшому років? Який в колясці? »
І бідно одягнена жінка покірно відповідала – такі дами гіпнотизують. Важко їх обірвати і піти, є в них щось начальницьке, липке. Я знаю. Тому я просто пройшла між ними, розділяючи невидимі узи. І стала картоплю вибирати.
Мама з дітьми пішла, а дама в пальто мені довірливо сказала: «У неї і коляска закрита чомусь. Там, напевно, взагалі монстр сидить. Народять злидні!»
Я відповідати не стала, зважила картоплю, морозиво купила хороше. Три. Важко на душі було, ось і купила. Але суть не в цьому.
Поки я копалася в ящику з морозивом, сталося ось що: дама в білому пальто взяла банку з майонезом. Просто взяла банку. І сталося щось дивне: банка у неї в руках чи то лопнула, то чи вибухнула. Коротше кажучи, кінець прийшов і пальто пухнастому, і капелюху пуховому, і даминому макіяжу – все в жирному майонезі.
«Бабах!» – як в дитинстві говорили. Всі заохали і побігли її відчищати і мити підлогу. І стіни. І інші продукти. Бабах був сильний, здоровський, як ми в дитинстві говорили.
А морозиво я, звичайно ж, віддала цій мамі з коляскою і дівчинкою в окулярах. Я і сама в окулярах, чого там.
«Люди в окулярах повинні допомагати один одному!» – так я сказала, і ми засміялися з дівчинкою Оленкою. Вона мені сказала, як її звуть. І мама засміялася. І коляску відкрила. Там ніякий не монстр, а товстий малюк спить з рум’яними щоками. Йому теж вдома дадуть трошки морозива. Кому морозиво, а кому майонез на пальто. Зверху все бачать … ”