Дідусь ніколи мене не любив, навіть не приховував цього. А тепер я мушу його доглядати?
Та насправді батьки мали рацію. Молоді жили в жахливих умовах, і тато не міг дати мамі нічого. До того ж випивав і гуляв з друзями. Згодом народилась я. Утім навіть року мені не виповнилось і мама втекла. Вона повернулась до своїх батьків. Дід не хотів нас приймати, виганяв, та бабуся сказала, що теж піде, як він нас на дорозі залишить.
З раннього дитинства я чула від діда неприємні слова. Він мене зовсім не любив:
– Ти помилка, якої не мало статись!
Я зростала і почувалась через нього жахливо. В хаті всі діда слухали, ніхто не мав права сперечатись. Ми навіть телевізор не могли увімкнути, коли хотіли, жили за розкладом.Якщо я залишала безлад, чи десь був мій розкиданий одяг – він все викидав у сміття. Я дихати вдома боялась.
Тож не дивно, що після 9 класу сама схотіла вступати в педагогічний коледж. Врешті поїхала до міста навчатись. Та згодом сталась біда, раптово померла бабуся. Мама й далі жила з дідом і їй було лише важче. Мало не щодня вона дзвонила мені й плакала. врешті я сама їй порадила:
– Мамо, я вже доросла. Залиш його і їдь за кордон.
– Доню, а якщо я тобі потрібна буду.
– Не переймайся, я впораюсь!
Так мама й вирушила до Італії. А я навчалась. Додому до діда приїжджала вкрай рідко.
Життя тривало, згодом я здобула освіту і влаштувалась в приватну школу працювати. Зустріла свого Микиту і ми побралися. Мама допомагала мені завжди. Навіть на квартиру нам виділила кошти. Вона добре влаштувалась в Італії. І навіть зустріла там своє кохання – Марко.
Зараз в мене вже свої діти підліткового віку. Та кілька місяців тому почав серйозно хворіти дідусь. Йому потрібен догляд. Ми з мамою знаходили чимало доглядальниць, та ніхто не може витримати його прикрий характер. Врешті всі тікають. Нещодавно він мені заявив:
– Я колись вас прийняв, не вигнав, то ти тепер маєш цей борг повертати! Переїжджай до мене й доглядай мене. А як не хочеш – на очі не з’являйся, помру тут самий і це на твоїй совісті буде!
Як я плакала через ці його слова. Я ж не можу покинути чоловіка й дітей заради нього. Забрати його – теж ніяк. Він всім життя зіпсує. Що мені робити? Як бути?
