Цю проблему детально вивчив Тім Елмор, фахівець з лідерства та автор численних бестселерів з проблеми виховання. Він виявив типові помилки батьків, які заважають дітям домогтися успіху в дорослому житті. Ми радимо всім теперішнім та майбутнім батькам ознайомитися зі статтею Елмора, щоб не робити подібних промахів.
1. Ми не дозволяємо дітям відчувати ризик
Ми живемо у світі, в якому загрози чатують на нас на кожному кроці. Розуміючи це, ми робимо все, щоб захистити наших дітей. Але психологи з Європи впевнені: якщо дитина не грається на вулиці, якщо їй жодного разу не довелося впасти й обдерти коліно, то в дорослому житті вона часто страждатиме різноманітними фобіями і комплексами.
Дітям потрібно кілька разів упасти, щоб зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного. Підлітку треба посваритися і пережити гіркоту втрати першого кохання, щоб стати емоційно зрілим – без цього неможливі тривалі стосунки. Якщо батьки виключають усі ризики з життя дітей, то є висока ймовірність того, що дитина в майбутньому стане зарозумілою, пихатою та з низькою самооцінкою.
2. Ми кидаємося на допомогу занадто швидко
Сучасне покоління молоді не розвинуло в собі певних умінь, які ще 30 років тому були властиві кожній дитині. Ми прагнемо в усьому «допомогти» дитині й оточуємо її надмірною турботою, тобто, позбавляємо її необхідності самостійно вирішувати проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій. Рано чи пізно дитина звикає до того, що хтось «прийде на допомогу». У реальному світі такого не буде, тому дитина виявиться непристосованою до дорослого життя.
3. Ми надміру ними захоплюємося
Питанням “підвищення самооцінки дітей у школі” задалися ще в 1980-ті роки. На більшості змагань почало діяти правило «кожен – переможець», «медаль – кожному учаснику». За такого підходу дитина починає відчувати себе особливою, але дослідження показують, що такий метод має непередбачувані наслідки.
Згодом дитина починає помічати, що мама і тато – єдині, хто вважає, що вона чудова, тоді як ніхто інший навіть не згадує про це. Діти починають сумніватися в об’єктивності своїх батьків. Їм, звісно, приємно, що їх хвалять, але вони розуміють, що ніякої їхньої заслуги в цьому немає. І якщо ми захоплюємося ними занадто легко, діти починають шахраювати, перебільшувати й обманювати, щоб уникати складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні протистояти або справлятися з ними.
4. Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху
Ваша дитина не повинна любити вас щохвилини. Дитина зможе оговтатися від розчарування, але вона навряд чи оговтається від розбещеності. Не бійтеся говорити дітям «ні» і «не зараз» і дозвольте їм боротися за те, що вони справді цінують. Часто ми даємо дітям те, що вони просять, як заохочення. А якщо в сім’ї кілька дітей, то ми вважаємо, що несправедливо обділяти інших.
Таким чином, за заслуги однієї дитини заохочуються всі – так діти звикають до незаслуженої винагороди. У житті такого не буде. А якщо відносини в родині будуються лише на матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні любові.
5. Ми не розповідаємо їм про власні помилки
Настане день, коли підліток захоче «розправити крила» і набратися власного досвіду. Як дорослі, ми повинні дозволити їм зробити це, але це не означає, що ми не можемо допомогти їм трохи розібратися в життєвих реаліях.
Поділіться з ними помилками, які ви робили в їхньому віці, але не зловживайте моралями – такий урок відразу ж буде відкинутий підлітком. Діти мають бути готові до виходу у світ і мають навчитися відповідати за наслідки своїх рішень. Розкажіть, що ви відчували в подібних ситуаціях, як їх вирішили і що засвоїли з них.
6. Ми часто сприймаємо інтелект та обдарованість дитини за зрілість
Інтелект часто сприймається як рівень зрілості дитини, в результаті чого батьки вважають, що розумна дитина вже готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на жаль, не так. Лише тому, що дитина обдарована в одній сфері, не варто думати, що вона легко впорається з усіма проблемами. Немає ніякого чарівного «віку відповідальності» або точної інструкції про те, коли дитині час надавати певний рівень свободи.
Але є перевірене правило – спостерігайте за іншими дітьми того самого віку. І якщо ви помічаєте, що вони вже доволі вільні у своєму виборі і більш самостійні, ймовірно, ви самі стримуєте рівень незалежності своєї дитини.
7. Ми самі не робимо того, чому вчимо дітей
Обов’язок кожного з батьків – допомогти створити модель життя для дитини. Життя, у якому дитина буде грати головну роль і брати відповідальність за свої слова та вчинки. Дивлячись правді у вічі, для початку потрібно бути таким самому, бо дитина буде вчитися не на ваших словах, а на ваших вчинках. Англійське прислів’я каже: «Не виховуй дітей, вони все одно будуть схожі на тебе. Виховуй себе».