Іван Франко довгий час хворів, а в початку 1916 року стан його здоров'я значно погіршився, відзначають в пабліку "Локальна історія". У лютому поета поклали до львівського шпиталю.
Але за два тижні до смерті Франко знайшов в собі сили і пішов додому через все місто в супроводі племінника. Біля письменника в останні дні та години не було рідних: сини воювали на фронтах, дочка виїхала в Київ, дружина була в психлікарні.
"Був травень 1916-го, цвіли дерева. З букетами бузку ми пішли до його хати і застали там уже двох гуцулів солдатів, що стояли навколішках біля ліжка Франка і сердечно плакали. Покійний лежав на ліжку, прикритий стареньким подертим простирадлом. Ми обложили його свіжими квітами. Обличчя Франка було жовте, як віск, але з виразом спокою", – так як згадувала день смерті Франка його приятелька, дружина етнографа Осипа Роздольського Ольга.
Довгий час помилково вважалося, що Іван Франко помер через венеричне захворювання. Однак в 1990-х роках учений-медик і авторитетний лікар Дмитро Луцик спростував цю думку, назвавши причиною смерті письменника "деформуючий ревматоїдний поліартрит", який ускладнювали інші дрібні захворювання, а також життя письменника в злиднях, посилена творча робота, ув'язнення та холод.
Медик підтвердив, що хвороба викликала у Франко зміни кори головного мозку і паралізувала кисті рук. А лікування препаратами наперстянки ніяк не стримували прогресію патології, а навпаки викликало галюцинації.