На березі однієї великої ріки жив рибалка зі своєю сім’єю. Колись його справи йшли добре, але ті часи залишилися в минулому. Тепер річка приносила все менше риби, сітки старіли і, оскільки новий човен купити не було за що, рибалці доводилося мало не кожен день починати з його лагодження.

Одного разу повз тих місць проходив старець і попросився до рибалки на нічліг. Прийняли його радо, нагодували вечерею, хоч їжі ледь вистачило на всіх, і відвели найзручніше місце в будинку.

Вранці, зібравшись іти, старець запитав, чим йому віддячити господарів за дах і їжу. Бачачи, що старець зовсім небагатий, рибалка тільки усміхнувся і сказав:

– Бачу, ти людина мудра і багато чого побачив. Дай же мені в подяку пораду — як вибратися з убогості, і цього буде досить.

– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з бідності, втопи свій човен!

Сказав і з тим пішов, тільки його і бачили.

Не зрозумів рибалка такої поради, тільки плечима знизав: «Може, старець геть розуму позбувся? Як же я втоплю човен – ми і зараз заледве животіємо, а без нього і зовсім від голоду помремо…»

Не послухав рибалка пораду, жив як раніше, бідував все більше – ось вже і без вечері нерідко відправлялася спати вся його сім’я. А одного разу, в сильну бурю, його старенький човник розбився, сам рибалка ледь-ледь вцілів.

Посиділи, пожурилися, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки і знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі. Через якийсь час привела їх річка у велике рибальське селище.

Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників. Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але свого-то у нього не було і купити не було за що. Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився.

Довго він так сидів і поміж своїх сумних думок став помічати: той човен вимагає ремонту, і он той непогано б поновити, а цей взагалі ось-ось розвалиться, якщо терміново його не відремонтувати…

І став рибалка човни ремонтувати, ось це вже він вмів чудово! Скільки йому колись довелося пововтузитися зі своїм, вивчити цю справу у всіх дрібницях, що, сам того не помітивши, він став прекрасним майстром!

Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього слава пішла: творить, мовляв, людина чудеса, лагодить човни – краще нових стають! Потяглися до нього і здалеку люди.

Небагато часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не будь-який, а добротний, з красивим садом. І гроші стали у нього з’являтися, а вже про голод в родині ніхто вже й не згадував.

Тоді тільки рибалка і згадав того старця з його порадою втопити човен і зрозумів, якими мудрими були його слова!

– Так часто буває, – сказала Луна, – людина чіпляється за старе до останнього, боячись змін більше, ніж звичних турбот і прикростей.

А зміни, з чого б вони не починалися, завжди на краще. Особливо, коли людина готова це побачити і прийняти!

Джерело:ТУТКА