Увечері, коли вона перевіряла роботи, вона натрапила на один твір, який її дуже засмутив. У цей момент увійшов її чоловік і побачив, як вона плаче.
– Що трапилося? – запитав він.
– Читай – відповіла вона, простягнувши твір одного хлопчика.”Господи, сьогодні прошу
Тебе про щось особливе: перетвори мене в телевізор. Я хочу зайняти його місце. Хочу жити, як живе телевізор в нашому домі. Хочу мати особливе місце і збирати сім’ю навколо себе.
Щоб мене слухали, не перебиваючи і не задаючи питання, коли я говорю.
Хочу бути в центрі уваги. Хочу, щоб мною займалися, як займаються телевізором, коли він перестає працювати.
Хочу бути в компанії батька, коли він повертається додому, навіть втомлений.
Щоб моя мама, замість того, щоб ігнорувати мене, йшла до мене, коли залишається одна і сумує. Хочу, щоб хоч іноді, мої батьки залишали все осторонь і проводили небагато часу зі мною. Боже, я не прошу чогось багато … Я тільки хочу жити, як живе будь-який телевізор. ”
– Бідний хлопчик! – вигукнув чоловік вчительки.
– Що ж це за батьки такі ?! Вона зі сльозами на очах відповіла:
– Цей твір нашого сина…