(А ви, …., все знаєте!) Їхня відповідь і позиція не менш цинічна, ніж поведінка Росії. Я жила в Москві багато років. І повернулась в Київ перед Майданом. Я жила в Росії в роки, так би мовити, дружби і злагоди з цією країною.
Так от, навіть тоді ставлення до українців було «неоднозначним». Якщо ти позиціонуєш себе і Україну як шароварну частину «великої шляхетної Росії» і не заперечуєш, що українська мова – діалект «могучого язика», до тебе поблажливе ставлення. Як до молодшого брата, який приїхав в гості з села без попередження. Ну а якщо ти позиціонуєш себе як жертву українізації – тебе пожаліють… Але недовго. Якщо ти захищаєш українську державу, мову, а ще й натякнеш, що серед відомих митців і науковців багато українців, то до тебе ставлення буде іншим. Я бачила багато своїх земляків, які приховували, звідкіля вони і вже в Конотопі переходили на московський прононс. І не дуже переймались, коли доводилось перемивати кістки Україні. Але були і такі, які сміялися росіянам в очі і казали, що у вас нічого свого немає, все крадене…
Особисто я зіткнулась з відвертою зневагою до українців в 2009 чи 10 році. Якийсь продашн купував мій сценарій і замовник забажав ще одного персонажа – покоївку головного героя, і щоб вона обов’язково була «хохлушкой, воровкой и шлюшкой». Я запитала: «Чому не білорускою, росіянкою, казашкою?» Він наполягав саме на українці. Я відмовилась це робити і не продала сценарій. І ніколи не шкодувала і не згадувала ту купу грошей!
Тоді я подумала, що замовник – українофоб. І тільки згодом, після того, як почали замовляти сценарії про «щасливі 70-ті», я зібрала цей страшний пазл – в сучасному російському кіно (а також в суспільстві) формується негативне ставлення до українців. (Напевне, щоб було не шкода на них напасти в 2014 і вбивати… ) Ну а через ностальгію по минулому завдяки фільмам про совок відроджувалась імперія – СССР…
Так це було до війни! І я не уявляю, як почуває себе в Росії громадянин України зараз. Йому треба або мовчати, або гидити і паскудити Україну.
Мовчання не прокотить!!!! Бо навколо будуть ті, хто воював на Донбасі, катував наших патріотів або посилав “ополченцам” гроші, радів смертям українців і схвалив окупацію Криму і Донбасу! Мовчання не прокотить! І слів «ми поза політикою, ми за мир і дружбу» росіянам буде замало! Вони захочуть «більшого»… і повірте – отримають(((((( Ну а потім «гастролери» повернуться в Україну і будуть казати, що вони поза політикою, що вони за мир і дружбу, і мають право не пускати негатив в свою зону комфорту.
Є в суспільстві велика «когорта»
Тих, хто зараз стоїть осторонь,
Закриваючись в «зоні комфорту»…
Хоч навколо палає вогонь.
Ледь торкаючись теми війни,
Патріотів занурюють в критику
І вважають, що наші сини –
Пішаки на долонях політиків.
Щодо дружби з Росією – вперті,
Вона досі їм мати чи друг.
І «не бачать» вдовиць і мертвих…
Полонених без ніг і рук.
Вони знають «щось» краще за нас,
Не дадуть себе ввести «в оману».
І кричать, що горить Донбас
Через “кляті вогні” Майдану.
Вони хочуть російських концертів
І гастролей отих співаків,
Хто підписував вироки смерті
І наслав на Донбас літаки.
Вони іншого, «кращого сорту»,
Вони «мудрі і пильні гравці»
І не вийдуть із «зони комфорту»
Із тризубом в холодній руці.
Їх життя – це суцільний курорт.
Там не чути тривожного дзвону. …
І в Донецьку ховались в «комфорт»,
Але раптом прокинулись в «зоні».
P.S. Мене зараз запитали в приваті – невже в Москві не залишились росіяни, які мене підтримують і поділяють мою точку зору в питаннях державності і мови. Залишились, звичайно! Але всі вони євреї. Після того, як я вийшла на Майдан і прийняла українську позицію в війні, майже всі мої знайомі “випарувалися” … Так же само – і знайомі моїх дітей, які також працювали в кіно і в театрі. Як сказав один мій московський друг: «Не верьте российской пропаганде и не слушайте, что Путина поддерживает 84% россиян… его поддерживает 94 %…» Тетяна Малахова