Робиш роботу, та й робиш. Війна перейшла на інший рівень усвідомлення. Вона, на жаль, стала невід’ємною частиною життя. Частиною, яка не дає пауз, не дає нових можливостей і нових відчуттів. Ти як у вакуумі. Ти не можеш відпочити, не можеш розслабитись, не можеш ширше аналізувати, бо все навколо проникнуте одним - війною.

Скоро 3 роки як я в Збройних Силах України. Все моє життя пристосувалось до нових викликів. Від побуту і сімʼї до мрій і відчуттів, змінилось все. Ти ловиш себе на думці, що нічого тебе вже не може здивувати, а потім новий день і новий удар. Зникли тригери, які ще рік тому розривали і зʼявились нові, які ставлять питання: «чому?» Навіть приїжджаючи додому, мій рідний Львів став іншим. Він перестав сповільнювати час, перестав заспокоювати. Все навколо несеться дуже стрімко.

Вірите чи ні, але половину новин, які відбуваються, я не бачу. Просто на це нема часу. Хочеться десь бути більш активнішим, але живеш від ротації до ротації. Одна закінчилась, а вже до другої треба готуватись. А між ними голова забита як зробити так, щоб наступний раз був ефективніший, щоб ти і твої побратими були більш захищені. Ти шукаєш в собі і в своїй роботі недоліки і через хвилину з обмеженими можливостями стараєшся їх виправити. 

Чи це період загальної стагнації? Думаю так. І він для мене, для вас і всіх нас буде найважчим. Це наш екзамен як для людей. Дуже хочеться, щоб ми його здали.

Вірите, для мене особисто перемога буде як ковток свіжого повітря. Тому вона дуже потрібна, це вже як своєрідний порятунок!