За зовнішнім виглядом було помітно, що стежить за собою. І розмовляти з нею було одне задоволення: розумна, начитана, тактовна. Вона не приховувала, що цілком забезпечена. Є грошова робота, є чоловік, який відмінно заробляє, є будинок – повна чаша. Але в сенсі дітей – ця «чаша» абсолютно порожня.
Питання про дітей я посоромилася задати, але Вероніка сама розповіла свою історію.
Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася ще в інституті. Після диплома одружилися. Молоді, чіпкі, – обоє виявилися кар’єристами. Професійно швидко пішли в гору.
Все у них виходило, навіть допомогу батьків в придбанні квартири не знадобилася. Наpодження дітей вони ніколи не відкладали на «потім». «Як тільки, так відразу», – відповідали обидва рідним і друзям.
Але «відразу» не вийшло. Роки йшли, а Вероніка не вaгiтніла. Звернулася до фахівців і пройшла повне обстеження. Результат: «здорова». Тоді перевірився і чоловік. Результат той самий: «здоровий».
Після обстеження вирішили заспокоїтися, змінити обстановку – з’їздити на море і відпочити. Так і зробили. Але бажаний результат не настав. Стали брати два рази в рік відпустку і їздити в санаторії і на курорти.
Так минуло десять років, – завaгітніти Вероніці не вдалося. Знову почалися ходіння до лiкарів. Тепер уже за межами області. Добралися до столиці. Гроші дозволяли пройти обстеження у професорів.
– Що тільки ми не пройшли з чоловіком, – згадує Вероніка, – які тільки aналізи не здавали! Нас приймали «світила» науки, і кожен починав своє обстеження з самого початку. Але все було марно: не могли знайти причину, чому я не можу завaгітніти, якщо обидвоє ми з чоловіком здорові. Один професор спробував пояснити нашу бездiтність несумісністю. Обидва абсолютно здорові, обидва любимо один одного, а ось наші клітини «тікають» один від одного. Чому так, – професор пояснити не міг.
Я дивилася на Вероніку, і в думках у мене було тільки одне питання: «Чому вони не pозлучилися? Адже могли створити кожен нову сім’ю і народити дитину. Якщо один з одним несумісність, то з іншим партнером все могло бути інакше».
Але поставити це питання у мене язик не повернувся. Вероніка розповідала, як дружно вони живуть з чоловіком. Вдома улюблені кішка і собака. Приїжджають племінники чоловіка і племінники Вероніки.
Виходить, ця пара не самотня. І все ж … Все могло бути по-іншому. Але ось живуть разом, залишившись бездітними. А може не все ще втрачено ?! Може Вероніка з чоловіком знайдуть рішення, щоб в їхньому будинку було чути дитячий сміх?!
На другий день я підійшла до вікна і побачила, що внизу стоїть чоловік середніх років і махає величезним букетом квітів. Помітно було, що він дивиться на вікно нашої палати.
– Вероніка, – покликала я сусідку – це не до тебе прийшли?
Вона підійшла до вікна:
– До мене! – Радісно сказала Вероніка. – Це Семен мій букетом розмахує.
Вона помахала йому рукою, показавши, що зараз спуститися. На обличчі чоловіка з’явилася щаслива посмішка, він, як хлопчисько побіг до приміщення для побачень.
– Господи, – подумала я, – яка несумісність ?! У них же любов, як ніби тільки що познайомилися! Вони кожен день дивляться один на одного, як перший раз. Більше двадцяти років спільного життя для них – просто число, яке відраховує їм щороку календар. Не більше.
Після виписки я більше не зустрічалася з Веронікою. Хочеться вірити, що їхня сім’я поповнилася!