Спочатку мачуха до нас ставилася доволі приязно. Нам навіть захотілося називати її “мамою”. Однак все змінилося після смерті батька. Хоча мені було вже 23 роки, але я важко переживала втрату рідної людини. Після похорону прийшов час ділити майно. 

Мачусі було байдуже на волю батька та його заповіт. Вона стверджувала, що тепер будинок виключно її власність. Сестра не сперечалася з нею, бо вже давно мешкала разом з чоловіком. У неї незабаром мала народитися дитина, тому зайві клопоти й хвилювання їй були ні до чого. Я не засуджую її, а прекрасно розумію.

Проте мені довелося з’їхати з рідної домівки й винайняти квартиру. Річ в тому, що мачуха не давала мені спокійно жити. Вона викидала речі, влаштовувала скандали, зачиняла двері та робила багато інших капостей. Навіть не віриться, що раніше я могла називати її “мамою”. Ще більше дивує те, як змінює людей жага до збагачення. 

Я кілька разів намагалася з нею домовитися, але все безрезультатно. Була пропозиція викупити мою законну частину, але вона не захотіла. Спільне прожиття її також не влаштовувало, хоча хто дбатиме про неї на старості літ? Адже з роками вона не молодіє, а здоров’я не примножується.

Зараз мачуха не бажає зі мною спілкуватися, а всі повістки в суд просто ігнорує. Ми вже два роки не можемо поділити майно. За цей час я встигла вийти заміж. Незабаром у нас з чоловіком народиться донька, тому власний дім вирішить багато наших проблем і зекономить велику кількість грошей.

Мабуть, доведеться заощаджувати з нуля або брати іпотеку, бо надії на розуміння мачухи немає. Хоча я досі не розумію, чому вона так поводиться, адже ми стали практично рідними. 

А як ви вважаєте, чи має мачуха право претендувати на усе майно покійного чоловіка? Що робити пасербиці, яка залишилася без даху над головою? 

Фото з відкритих джерел