Ще 14 липня Верховна Рада ухвалила закон "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Як стверджує пояснювальна записка до законопроєкту, у ньому йдеться про “урегулювання” заборгованості різноманітних суб'єктів ринку природного газу, яка станом на 1 травня 2021 року “може перевищити 100 млрд грн”.

Першочерговим завданням, яке нібито мав би вирішити цей закон, мало бути урегулювання ситуації із заборгованістю теплопостачальних та теплогенерувальних організацій, яка справді набула загрозливих масштабів. Так, їхній загальний борг за спожитий природний газ станом на 1 квітня 2021 року становив понад 58 млрд грн, зокрема 8 млрд грн – пені та штрафних санкцій.

“Загалом потреба ухвалення цього закону була в частині того, що міські теплокомуненерго мають великі заборгованості, міські бюджети мають значні втрати через погане регулювання у сфері газопостачання і формування тарифів. Постійно існували тарифні розриви, це коли тариф на тепло не покривав тарифу на газ, і міста доплачували за весь цей процес з міського бюджету. Або не могли доплачувати, і відповідно зростала заборгованість”, – розповідає директор асоціації “Енергоефективні міста України” Святослав Павлюк.

Проте, як завжди у нас буває у випадках, коли держава хоче проявити свою турботу, під її крилом зазвичай опиняються зовсім не ті, про кого спочатку планували потурбуватися.

Так було і цього разу. І до теплокомуненерго доєдналися оператори газорозподільчих систем – облгази. Йдеться як про власне їхні борги, так і про борги перед ними. Загалом, згідно з експертними оцінками, обсяг боргів у сфері газорозподілення може сягати 60 млрд грн. І тут одразу виникає одне цікаве запитання: а чому держава взагалі має займатися боргами приватних компаній?

ЧОМУ ДЕРЖАВА МАЄ ЗАЙМАТИСЯ БОРГАМИ ПРИВАТНИХ КОМПАНІЙ, БІЛЬШІСТЬ ЯКИХ НАЛЕЖИТЬ ОЛІГАРХУ ФІРТАШУ?

Річ у тім, що сьогодні більшість облгазів перебуває у приватній власності. Відповідно до інформації РНБО, український бізнесмен Дмитро Фірташ контролює до 70 % газорозподільних мереж України (це 16,9 тис. км). Близькі до Дмитра Фірташа структури на сьогодні є власниками акцій кількох десятків обл- та міськгазів. Важливо наголосити, що ці активи дісталися Фірташу в часи Януковича практично за безцінь. Наприклад, купівля Миколаївгазу обійшлася в 18,97 млн грн за курсу долара 8 грн.

Облгази – природні монополісти. Саме вони управляють створеною ще за часів “розвинутого соціалізму” мережею, якою газ подається до кожної газової плити чи колонки у вашому будинку. Цікавий факт: вони не є її власниками – лише здійснюють управління мережею, яка де-юре належить державі. Позиція дуже вигідна, коли ви тісно “співпрацюєте” з державою, тоді на балансі останньої весь “брухт”, а ви займаєтеся лише сервісними послугами з його обслуговування. Водночас ви контролюєте всю операційну діяльність, отримуючи з цього всі можливі дивіденди.

Це класичний приклад того, як прибутки забирають собі, а збитки перекладають на державу. Всі олігархи так роблять, ось тут свіжий приклад з "бізнесу" на державі від Ахметова. В таких фокусах і захована "голка життя" українського олігархату, з яким начебто почав боротьбу Зеленський.

“Вартість розподілу газу, яку раніше було включено в його ціну, до 2013 року становила 150 грн за тисячу кубометрів. До 2018-го вона зросла до 560–590 грн, з 2019 року – до 2000–2500 грн. Тобто кількість грошей, які надходять в облгази, збільшилась з 2013 року разів у дванадцять. Цих грошей мало бути цілком достатньо, щоб поставити лічильники, утримувати мережі. Але цього всього, мені здається, не відбувається,” – каже Павлюк.

І попри всю щедрість держави, яка надала у приватне користування ці активи, теперішні власники облгазів поводяться з цією самою державою як запеклі капіталісти, намагаючись витиснути все до копійки. А у тих рідкісних випадках, коли Антимонопольний комітет таки “показує зуби” і приписує їм якийсь штраф, облгази звертаються до судів, оскаржуючи кожну копійку накладених санкцій.

Як вже зазначалося, обсяг боргів тут може сягати 60 млрд грн. “Може” – оскільки, на жаль, жодних точних цифр знайти не вдалося. Як це не дивно звучить, але в ухваленому законі немає жодних сум: скільки мають виплатити за своїми боргами облгази, скільки мають сплатити їм. Нібито має бути сформований реєстр заборгованості, але він лише в проєкті. Можливо, по частині заборгованості можна буде провести взаємозаліки. Тобто може бути заборгованість теплокомуненерго перед облгазами, а останні відповідно можуть заборгувати Нафтогазу. Але детально проробленого аналізу з цього питання у вже прийнятому законі немає. І це дуже дивно, як для такого важливого документа.

“Така аналітика по заборгованості мала б бути внесеною в законопроєкт для того, щоб приймалися адекватні рішення. А зробили так – давайте ми компенсуємо, а потім розберемося скільки. Це, власне, дає можливість вкидати в список на компенсацію будь-що. Закон лише визначав потребу сформувати цей реєстр. І вже на підставі цього реєстру перейти до формування бюджету для виплат. Десь це буде просто списання заборгованості, а десь це будуть фактично платежі з бюджету,” – коментує Святослав Павлюк.

Загалом уся історія ухвалення цього законопроєкту справляє враження якогось поспіху. Швиденько проголосований профільним комітетом під керуванням його голови Андрія Геруса, так само швидко проштовхнутий у Верховній Раді. Депутати просто технічно не встигали нормально ознайомитися з ним, куди вже там, щоб подумати про принципові деталі.

Залишається лише припускати, які саме борги і кого можуть увійти до переліку. І тут виникає багато запитань. Адже принаймні частина заборгованості перед облгазами може бути дуже суперечливою.

Про які ж борги йдеться?

Насамперед про борги за так званим температурним коефіцієнтом. Облгази дораховували користувачам додаткові суми через "умови обліку", що відрізняються від затверджених стандартів (температура 20 °C). З фізики відомо, що густина газу змінюється залежно від температури. Як результат, багатьом людям прийшли завищені платіжки, хтось навіть пішов до суду. Зрештою Антимонопольний комітет визнав такі донарахування незаконними, облгази це оскаржили і справа надовго зависла в судах.

Ще одним джерелом зростання боргів перед облгазами стало завищення норм споживання газу для споживачів без лічильників. Відсутність лічильників – це чудовий спосіб для облгазу вдатися до махінацій: взяти у держави дешевий газ начебто для населення і продати дорого для промисловості. В Україні діє цей елемент планової економіки, коли різні категорії споживачів платять різну ціну.

Якщо у вас немає лічильника, то ви платите за визначену урядом кількість газу. Поставити всім лічильники – це ще один практичний крок для того, щоб відірвати олігархічну п'явку від суспільних грошей.

Минуло 10 років, відколи в Україні був ухвалений закон “Про забезпечення комерційного обліку природного газу”, яким було передбачено встановити всім споживачам індивідуальні лічильники газу до 1 січня 2018 року (у початковій редакції), – пише "Українська енергетика". І наводить цифру в 3 млн домогосподарств, які не мають лічильників. Видання пояснює, що облгази замість того, щоб ставити індивідуальні лічильники, схитрили і поставили загальнобудинкові, які не дають точної картини.

Щоб зменшити обсяги зловживань іншим шляхом, уряд Гройсмана тричі приймав рішення про зменшення норм споживання для споживачів без лічильників. І всі три рази ці рішення приймалися з процедурними порушеннями, що давало можливість оскаржувати у судах і скасовувати їх. Як завжди, у ситуації протистояння з державою облгази виходили переможцями.

На цьому перелік “можливостей” для створення “дутої” заборгованості не обмежується, його можна продовжувати і продовжувати. Облгази виставляють рахунки споживачам на декілька місяців наперед, а потім ці ж рахунки можуть бути трактовані як борги перед ними. І внесені до компенсації відповідно до прийнятого закону. Хоча насправді йдеться про рекомендовані платежі, а не борги.

Точно невідомо, хто і скільки споживає газу

Виникає запитання: чи є можливість якось відсікти “погані” борги?

“Якщо на центральному рівні у Києві, можливо, це якось ще можна буде проконтролювати, то спустивши на області, де у газовому господарстві корупції просто повно, результат буде дуже прогнозованим – там буде багато заборгованості, якої там не мало б бути. Тому що десь може бути замало спеціалістів, щоб працювати з облгазами, операторами мереж, і банально опонувати їхнім бажанням”, – розповідає Павлюк.

Хоча проблема не обмежується лише професійним і моральним рівнем фахівців. Річ у тому, що місцеві органи самоврядування дуже слабо уявляють структуру свого споживання газу і витрат на нього, даючи грати першу скрипку у цій партії тим-таки облгазам.

Розповідає Святослав Павлюк: “Ми торік робили дослідження по містах асоціації, питаючи чи вони мають доступ до статистики споживання по різноманітних секторах – газу, електроенергії, тепла тощо. Так-от, якщо по теплу вони володіють якоюсь інформацією, бо це ж їхні комунальні підприємства, то по газу і електроенергії постачальники їм не дають даних. Тому близько 50 % міст не мають розуміння, скільки на їхній території споживають газу різні категорії споживачів, тобто якесь планування робити на міському рівні дуже складно. А якщо немає на базовому рівні цього розуміння, то й нагорі його теж не буде”.

БЛИЗЬКО 50 % МІСТ НЕ МАЮТЬ РОЗУМІННЯ, СКІЛЬКИ НА ЇХНІЙ ТЕРИТОРІЇ СПОЖИВАЮТЬ ГАЗУ РІЗНІ КАТЕГОРІЇ СПОЖИВАЧІВ

Та й взагалі, про який ефективний обрахунок газу може йтися, якщо частина побутових споживачів у нас далі не має лічильників газу, а частина встановила їх власним коштом.

Верховна Рада вже кілька разів подовжувала терміни встановлення газових лічильників, востаннє це було зроблено на початку цього року. Народні депутати вкотре внесли зміни до закону "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", продовживши терміни встановлення ще на два роки – до 1 січня 2023-го. Це при тому, що витрати на встановлення лічильників передбачені у тарифній виручці облгазів.

Тож створюється враження, що дехто усіма фібрами своєї газової душі пручається тому, щоб газовий ринок України таки справді став прозорим і керованим. І, на жаль, поки це йому добре вдається. Грізні заяви РНБО про введення тимчасових адміністрацій в облгазах так і залишилися лише заявами, як і суворі заяви теперішнього керівництва Мінпаливенерго. А у цей час на кінець серпня цього року обсяг боргів обл- та міськгазів перед оператором ГТС зріс до понад 9 мільярдів гривень. І оплачувати їх ніхто особливо не поспішав. Та й справді, куди поспішати, якщо в будь-який момент з’явиться добра держава і, знову пробачивши все і вся, візьме боржників під своє тепле крило.

Як зазначає Павлюк, єдине, що можуть зробити у цій ситуації прості споживачі – це зайнятися енергоефективністю. “Єдиний спосіб – це зменшити питоме споживання тепла, а отже, й потреби енергоносіїв, які нам потрібні”, – зазначає він. Без масштабного утеплення та енергоефективності будівель і мереж ситуація у дедалі некерованішій енергетичній галузі щороку лише погіршуватиметься.