– Ти на себе подивись! Яка ти мама. Хто дітей готує омлетами перед школою? А як вони в тебе одягаються? Краще б своїх дітей виховувала, а не синочка мого пилила днями. 

В шлюбі з Антоном я не першій рік вже. В червні вже буде п’ятнадцять років. В нас є двоє дітей: син Максим і донька Ольга. Живе з нами ще моя свекруха Валентина Степанівна. 

Якось їй стало дуже зле і ми вирішили забрати до себе, бо щодня їздити, щоб доглядати дуже клопітно виходить. Тому забрали свекруху з усіма речами до нас. З того часу Валентина Степанівна живе в будинку з нами. Це й будинок дістався мені як єдиній спадкоємиці від батьків. Я тільки зробила тут ремонт і тепер живемо родиною. 

Спочатку все було добре. Ми навіть лагодили зі свекрухою. Та десь через пів року я почала помічати, що свекруха сильно догоджає Антонові. І супчик йому зварить, і шкарпетки випере, і на роботу проведе. 

– Синку, я тобі тут запекла твоє улюблене м’ясо. Візьми на роботі з’їж. 

– Дякую, мамо, я побіг. 

Зауваження тепер я теж йому робити не можу. 

– Ти сидиш цілими днями вдома, а синочка важко працює, щоб ти могла поїсти. 

– А нічого, що я теж працюю, тільки з дому. І моя робота не менш важка, ніж у Антона.

Та всі мої аргументи свекруха пропускала повз вуха. А на Великдень Валентина Степанівна влаштувала справжній цирк. Ми з Антоном від початку домовились, що поки я схожу посвятити паску, він поставить стіл на вулиці і розпалить мангал. А потім прийду, накриємо на стіл, посмажимо шашлик. 

Ми покликали ще кумів, щоб не так сумно було. Словом, поки ми були на службі, Антон нічого не зробив.

– Антоне, ми з тобою як вчора домовлялися? Що поки я буду в церкві, ти тут поставиш стіл і розпалиш мангал. І де це все? Чим ти був зайнятись  цей час.

Поки я розбиралась з чоловіком, Валентина Степанівна вирішила втрутитись. Ми з Антоном і кліпнути не встигнули, як вона тягне на собі важкий стіл на вулицю. Саме так нас і застали куми. Свекруха тягне важкий стіл, а ми стоїмо витріщивши очі. 

– А що у вас тут відбувається? 

– Та от бачиш, Світланко. Марина не встигла прийти з церкви, а вже влаштувала скандал, бо ми не зробили так, як вона нам наказала. От тепер маю тягати важкі столи, щоб догодити. 

– Що ви таке говорите? Я просила не вас, а Антона. 

Та Антон певно звик, що мама завжди стоїть за нього горою і захищає, що і собі давай на мене наїжджати.

– А мама права. Чого це ти розкричалась? Не встигла прийти, а вже незадоволена. Подумаєш стіл не поставили. Могла б прийти і сама все зробити. Я тобі, що служанка тут, чи все ж чоловік? 

Уявіть, люди прийшли до нас на святкування, а тут свекруха тягне важкий стіл і чоловік говорить про мене гидотні речі. 

– Ми напевно підемо. Бачу у вас тут і без нас весело. Куми пішли, а мені стало так соромно, що я просто пішла в дім. Не хотілось більше ніякого застілля, нічого. З чоловіком і його мамою я теж не розмовляла. 

Всю ніч я не могла зімкнути очей. А на ранок очікувала вибачень від чоловіка. Але він мовчки поїв і пішов на роботу. Тоді свекруха вирішила мені показати, хто тут головна. 

– Ти займайся вихованням своїх дітей. Їм роби зауваження і повчай, що робити і як. А мого Антона не чіпай. Ти йому ніхто, а я мама, і сама знаю, що йому потрібно робити. 

– Ну то і живіть зі своїм синком у вас в квартирі, а не в моєму домі. І там виховуйте як заманеться. 

Так, я виставила свекруху з її речами і одягом чоловіка за двері. Бо більше збираюсь терпіти такого ставлення до себе. Певно Валентина Павлівна подзвонила Антону, бо вже через десять хвилин він тарабанив у двері і кричав.

– Марино, що ти собі дозволяєш? Пусти нас додому. Це не смішно.

– Це мій дім і я не дозволю в ньому мене принижувати. То ж збирайтесь з мамою і їдьте до неї жити.

Антон ще декілька хвилин постукав в двері, а потім забрав валізи і вони поїхали. Планую на тижні ще подати документи на розлучення. Діти в нас вже дорослі, 14 років обом, то ж думаю зрозуміють все. А я не вважаю, що вчинила якось неправильно. Зате буде уроком Антону і Валентині Степанівні урок на майбутнє.