Ми власноруч руйнуємо надважливі суспільні інститути, які мають функціонувати поза владним контекстом – довіру, взаємоповагу, свободу слова. Я не виняток, і мені за це соромно.

Прошу, почуйте. Суспільна дискусія – це завжди добре, незважаючи в який час вона відбувається – мирний чи воєнний. Абсолютна одностайність – ознака тоталітарного, зневоленого суспільства. Влада, як би вона вам не подобалася – не друг, а механізм, створений за наші гроші для того, щоб робити наше життя комфортним. Можна і потрібно оспівувати націю, країну, але владу – ніколи. Ви ж не співаєте оди кавоварці або унітазу. Критика можновладців у будь-якій формі – це нормально, вони отримують гроші за терпіння і наполегливу, здебільшого невдячну працю. Критика – це лише один зі способів зробити владу більш відповідальною та чесною. Влада не має права ображатися на критику, а тим більше – сепарувати своїх громадян за ознакою лояльності, це злочин.

Давайте залишатися українцями і шукати нові шляхи для порозуміння, а не для конфронтації. Ми можемо тролити один одного, але навіщо ця ненависть? Мені дуже шкода людей, які інфікувалися політичною істерією, я вже не ображаюся на відфренди, закиди і «відписавсь», не баню опонентів. Я поважаю ваше право любити когось, але при цьому прошу поважати моє право не любити.

Головне наше завдання – бути єдиними в генеральних, життєво важливих речах, незалежно від політичних уподобань. Політики з’являються і зникають, це нормально, але жоден з них не вартий розбрату. Ми мусимо пам’ятати, хто наш головний ворог, і не годувати химер власними страхами. Пише - inlviv.in.ua