З точки зору команди нового президента, парламент чергового разу проявив слабкість і об нього можна спокійно витирати ноги. Тим більше, що ця слабкість продемонстрована навіть тоді, коли команді нового президента не вдалося активізувати прихильників на захист терміну інавгурації, якого вимагав Володимир Зеленський. І якщо за Зеленським не стоїть вулиця, а парламентарі його бояться – так кому цікаві такі парламентарі?
Зеленський, звичайно ж, має всі політичні підстави розпустити парламент. І для того, щоб уникнути ухвалення нового виборчого законодавства, і для того, щоб зробити більш слухняним уряд, і для того, щоб зберегти ефект свого обрання президентом і сформувати нову більшість, яка може взагалі обійтися без коаліції. Зеленському та його оточенню потрібен контроль над парламентом, потрібна вся повнота влади. І це логічно, тому що без такої повноти немає сенсу обиратися президентом.
Найцікавіше почнеться після того, як цю повноту влади буде отримано, а соціальна ситуація громадян особливо поліпшуватися не буде. І тут вже майбутнє країни залежить від олігархів і їхнього телевізора. Якщо олігархам вдасться зберегти єдність, телевізор буде розповідати, як все чудово, люди будуть вірити, що винні попередники, Кремль чи Захід (винуватця виберуть на “стрілці” олігархів), а Україна досить швидко перетворитися на лукашенківську Білорусь. З тією лише різницею, що у нас Лукашенка мінятимуть раз на п’ять років, щоб зберегти у громадян ілюзію причетності до політики.
Ну, а якщо олігархи посваряться, як це бувало вже не раз, тоді на нас чекає буйство політики, мітинги, демонстрації, тонни компромату, повстання і втрата нових територій на сході. А потім нова консолідація, похорони, сльози, день вишиванки.
І новий Зеленський.