Чи варто вінчатися?
Для багатьох сучасних молодят вінчатися модно, «в тренді». Але чи варто вирішуватися на цей серйозний крок тільки лише для того, щоб додати цікавих моментів в день весілля і гарних фотографій у весільний альбом. Ну і, звичайно, не слід цього робити тільки тому, що так хочуть ваші батьки, рідні. Ви і лише ви, дві людини, повинні прийти до цього рішення.
Вінчання — одне з семи таїнств церковних, Таїнство Шлюбу. Під час нього подружжя поблагословляеться до духовного союзу і народження дітей. Чи зміниться ваше сімейне життя після вінчання, питання неоднозначне. В першу чергу, це залежить від того, наскільки серйозно поставилися ви до цього таїнства. Можливо, хтось скаже, що не варто вінчатися, якщо ви «недостатньо» віруючі, нечасто ходите в церкву, не сповідаєтеся і не причащаєтеся.
Не вірте таким людям, адже не частотою відвідин церкви вимірюється істинність віри і бажання створити духовний, благословенний православною церквою і Богом союз. Багато хто вважає, що вінчатися потрібно і можна, тільки проживши разом декілька (п’ять, десять, до срібного весілля) років.
Нібито за цей час необхідно переконатися один в одному і своїх почуттях, випробувати свій союз на міцність побутом, дітьми і так далі. Так, звичайно, перед вступом в церковний шлюб необхідно бути впевненими у своїх бажаннях і намірах жити з чоловіком в горі і радості.
Хоча, погодьтеся, перед державною реєстрацією шлюбу, народженням дітей і спільним життям — така впевненість теж не завадить. Дехто ж вважають, що жити, народжувати дітей, не повінчавши, а просто після розпису в РАГСі — це гріх, блуд. Насправді, церква не вважає блудом законний шлюб, закріпленої державою. У той час як розвінчання, розірвання шлюбу церковного, повторний шлюб — безумовно, не кращий вчинок.
Раніше в дорадянський період церква була єдиним місцем реєстрації шлюбу, і він не поділявся на церковний і державний. Радянська ж влада відокремила церкву від держави, позбавивши її функцій сучасних РАГСів. Хоча тепер охочі одружитися самі визначають, де і перед ким їм клястися у вічному коханні і вірності. Але слід пам’ятати, що священики не схвалюють і рідко вінчають без свідоцтва про шлюб, отриманого в державному РАГСі.
Крім того є й однозначні канонічні закони, що перешкоджають бажаючим вінчатися. По-перше, не можна взяти в дружини або чоловіки свого кровного (до четвертого ступеня) і некровного родича (наприклад одружитися на сестрі дружини свого брата або на своїй кумі). Також кожен з підготовлюваних до вінчання повинен бути не одруженим і хрещеним православним християнином.
Якщо ви вже, зваживши всі за і проти, таки прийняли рішення вінчатися, то не зайвою буде бесіда з духовним наставником, священнослужителем, який розповість про Таїнство Вінчання і допоможе вам переконатися в своєму бажанні. Також перед вінчанням необхідно сповідатися і причаститися.
Деякі ж молоді люди ставляться до вінчання як до якогось магічного ритуалу, який як за помахом чарівної палички поліпшить взаємини в парі, вбереже від сварок, зрад і розлучення. Але вінчання — не панацея від сімейних проблем, так як і розпис в РАЦСі, не дає вам стовідсоткової гарантії, що ви будете, як у казці, жити довго і щасливо.
Вінчання — відповідальний, переломний момент у житті, тому й підходити до нього необхідно з усією серйозністю, не один раз подумавши: варто чи ні?
