Говорити і діяти прямо: ознака здорової особистості
Це спостереження можна використати в якості детектора власних слабкостей і для тренування психологічної стійкості. Кожного разу, коли прямий шлях до мети чомусь лякає, варто замислитися, через яке хворе місце так не хочеться діяти прямо. А потім зібратися з духом і все-таки ризикнути зіграти відкрито, без викручувань. Кілька років практики – і ніяких хворих місць не залишиться.
Проте, дуже багато людей залишаються в тих моделях поведінки, що властива більше дитині, ніж дорослому. У дітей мало важелів управління навколишнім світом. Вони не можуть вимагати виконання своїх бажань, а прохання виконуються далеко не завжди. Тому діти, копіюючи своїх батьків, навчаються маніпулювати – отримувати бажане, діючи обхідним шляхом і використовуючи слабкі місця навколишніх людей. Так з’являються сльози, образи, істерики і капризи в усіх можливих проявах.
Аналогічним чином діти вчиняють, здійснюючи щось неналежне, за що може перепасти на горіхи від батьків. Замість того, щоб визнати свій проступок або помилку, діти шукають можливості уникнути відповідальності. І тут в хід йде брехня, симуляція хвороби та інші психологічні ігри в хованки.
Діти занадто слабкі і залежні, щоб прямо протистояти або співпрацювати з навколишнім світом. Значною мірою це відповідальність батьків, які, в силу особливостей своєї психіки (читайте, неврозу), не змогли створити у своїх дітей відчуття твердої опори під ногами. Але “хто винен” – це не важливо, оскільки зараз розмова йде про людей, у яких дитинство вже далеко позаду, але які далі продовжують опиратися на дитячі стратегії виживання. Там, де для дитини маніпулювання і уникнення відповідальності – це єдиний або простий спосіб досягати своїх цілей, у дорослої людини є маса можливостей діяти безпосередньо і куди ефективніше. Дорослий може прямо просити, тому що і сам тепер може бути чимось корисний.
Дорослий може вимагати і ставити умови, тому що тепер він більш незалежний і у нього досить сил, щоб за себе постояти. Дорослий може визнати помилку, тому що ніхто тепер не вганятиме його у відчуття провини, а аналіз і виправлення помилки приносить новий корисний досвід. Доросла людина – сама собі господар і усе життя розгортається перед нею, як відкрита книга.
У психологічному сенсі прагнення уникнути відповідальності там, де її можна було б спокійно прийняти і знести – ця дуже енерговитратна поведінка. Так, від відповідальності часто можна втекти, але кожен такий маневр створює в душі маленьку дірку, через яку витікають сили і гарний настрій. Відчуття провини, яке змусило вертітися дзигою і вислизати від відповідальності, нікуди не зникає, продовжуючи непокоїти зсередини. Те ж саме і з умінням або невмінням прямо висловлювати свої бажання і реалізовувати свої плани. Навіщо ходити довкола, коли можна грати у відкриту гру?
Чого соромитися, якщо більше ніхто не погрожує пальцем і не б’є лінійкою по руках? І все-таки, дорослі люди часто соромляться вимагати гроші за свої послуги – замість цього вони займаються добродійністю і потім ображаються, що їх використовують. Соромляться просити про підвищення зарплати, привселюдно скаржачись на свої фінансові труднощі.
Соромляться шукати і використати для себе можливості підвищення, тихо і безнадійно сподіваючись, що хтось їх коли-небудь помітить. Адже саме чесність і прямота в досягненні своїх цілей викликає повагу. Проживаючи життя в страху перед відповідальністю або чекаючи, що хтось добрий почує наші молитви і виконає наші бажання – це далеко не найвеселіший спосіб жити. Діяти прямо і спокійно приймати свої можливі помилки не так вже складно. Комусь це дається простіше (можливо, їм пощастило з батьками), але якщо така модель поведінки у вас викликає страх, це не означає, що ви приречені. Той урок, який деякі проходять в ранньому дитинстві, вам доведеться вивчити сьогодні, зараз.
Наступного разу спробуйте свідомо визнати свою помилку перед начальником, клієнтом або тим, хто стоїть над вами. Зізнайтеся, навіть, якщо у вас є можливість уникнути цієї неприємної процедури без яких-небудь наслідків. Не треба відчувати провину і посипати голову попелом. Помилка – не привід для винуватості, ця всього-на-всього нейтральна обставина, яка вимагає якихось дій, от і все. Не треба додавати сюди свої старі дитячі емоції. Скажіть просто – “Я зробив помилку і хочу її виправити”.
Або спробуйте прямо заявити про своє бажання. Без натяків, без тиску на жалість, без кривлянь, мукання і підморгування. А якщо бажання можна виконати, не кажучи ні слова – спробуйте зробити це мовчки. Дозвольте собі (чи змусьте) визнати за собою право на бажання і їх виконання. Чому б і ні? Спробуйте – результат вам сподобається.
