«Я, молода жінка в розквіті сил, ходила в туалет в тазик перед чоловіком» – правда про подружні стосунки
Жінка не повинна виглядати погано перед чоловіком. Жінка не повинна показувати чоловікові, як вона підтримує красу. Жінка не повинна бути в поганому настрої перед своїм чоловіком. Жінка повинна народжувати дітей без чоловіка, а то він втратить смак до життя і перебіжить до іншої цариці, яка, як травнева троянда, ніколи не в’яне і діти у неї з’являються з голови.
Нещодавно в моїй стрічці точилися запеклі суперечки, що жінка повинна бути перед чоловіком красунею і ховатися з маскою на обличчі.
Я згадала.
Коли була на 7 місяці вагітності вдруге, мій живіт був неймовірних розмірів.
Я могла бачити тільки пальці на ногах, настільки мій світ розширився в розмірах. Поголити ноги я просто не могла. І нігті обстригти теж. Чоловік без слів взяв ініціативу в свої руки. Голив мені ноги і стриг нігті. А ще робив ванночки для ніг і з якою любов’ю він мив мені п’яти.
Дерево Кохання розрослося. Гілочок любові стало багато. І одна з них – турбота. Друга – ніжність. Мій чоловік і дерево, і гілочки одночасно. Це дерево не має огиди. У іншому випадку це не любов.
Швидка в той вечір їхала в центр міста годину і двадцять хвилин. Кожна секунда завдавала мені дикого болю. Поворухнути ні рукою, ні ногою, ні головою я не могла. Абсолютний овоч. Мені було дуже страшно. І соромно. Я дуже хотіла в туалет. Сечовий міхур, здавалося, зараз розірветься. Під себе? Я здригалася від беззвучних сліз.
Дімо, я хочу в туалет
Чоловік мій взявся було мене підіймати, тоді як мій мозок прошив гострий біль. Я кричала не чіпати мене, інакше прямо тут помру. Ні піднятися, ні тим більше сісти на унітаз не могло бути й мови. Я розгубилася.
Чоловік ні.
Він рішуче взяв пластмасовий тазик і став проштовхувати його між мною і диваном. Від кожного руху я кричала. Він хвилювався. Він хотів бути для мене найкращим помічником.
Ніколи так дбайливо до мене він не ставився, як в той вечір. Знімав шорти, білизну і в очах не було і плями нелюбові. У кожних його рухах були гори ніжності, тепла. Все його єство неначе хотіло тільки одного – забрати цей жахливий біль.
А мені було жахливо соромно. Я молода, красива жінка, в розквіті сил справляла потребу в тазик. Та ще так невміло. Руки чоловіка були мокрими. Чомусь мало що потрапило в той тазик. Чоловік шепотів як мантру тільки два слова:
Моя дорога
Двох дітей ми народили разом. Я неймовірно розгублююсь, якщо зустрічаюся віч-на-віч з хамством і зарозумілістю. А так і не скажеш. Бойова, рішуча. А ось з хамством не знаю що робити. Чоловік знав і сказав:
Я тебе нізащо не залишу саму в пологовому будинку. Свого сина візьму на руки я, а не лікар. То ж я його тато, а не акушер! Він бачив мене від болю знеможену, знесилену. І не втік, не зомлів, не втратив любові і пристрасті.
Він просто розумів. Тут і зараз він учасник таїнства. Тут і зараз народжується наше щастя, наш син. Якого він взяв на руки. І який досі любить бути в батькових руках.
А ви говорите, жінка не повинна бути перед чоловіком з маскою на обличчі. А то може злякатися і піде до іншої. Маски злякається. Чоловік – маски. Любить до першої маски чи що?
Я недавно на обличчя нанесла спіруліну, почула плач малюка, вискочила в кімнату. Син, звичайно, моментально заспокоївся. А квартира вибухнула сміхом: дитячим і дорослим. Мій чоловік, сміючись, сказав абсолютно щиро:
Моя дівчинко, я так тебе кохаю…
Я збентежена прошмигнула назад у ванну. Дивилася на своє відображення в дзеркалі і посміхалася, спірулін тріскався і я була схожа на космічного прибульця. По-моєму, всі ці маски прикрашають жінок. Вони по-дитячому наївні в цих огірках і глині. Як можна за це розлюбити? За те, що вона робить спробу освіжити колір обличчя, щоб шкіра сяяла. Сяяла для нього. Щоб він ось так сказав:
Дівчинко моя…
І змусив сяяти не тільки шкіру обличчя, але і серце своєї коханої.
Слава Господеві, що жінка може зробити маску, хоче привести себе до ладу. Здорова і жива. Як же можна розлюбити життя? Невже тільки за те, що життя не ідеальне? Воно має інший головний плюс. Життя не ідеальне, але воно справжнє.
