Якщо чесно, я просто втомилася…
Я втомилася знаходити людей і втрачати…
Звикати до них… І спостерігати за тим, як вони зникають з мого життя.
Втомилася довіряти, а потім розчаровуватися.
Втомилася говорити правду, коли її не чують.
Я заплуталася, коли її треба говорити, а коли краще промовчати.
Втомилася вимітати з душі осколки своєї дурної неміцної любові…
Втомилася вже переносити перепади від щасливих істерик до виття в подушку…
Втомилася тонути в сльозах на кахельній підлозі…
Втомилася ображати улюблених людей, зриватися через дрібниці…
Втомилася харчуватися порожніми надіями.
Втомилася починати все спочатку.
Втомилася від фрази «все буде добре», коли на ділі нічого не змінюється.
Втомилася розповідати, як у мене справи… бо краще вони від цього все одно не стануть.
Втомилася намагатися – люди не цінують гарне ставлення. Я не виняток.
Приходити додому. Включати Агент… чомусь сподіваючись, що цей самий буде в мережі. Щоб написати, що скучила, щоб чекати, що ця людина напише.
Просто це людська потреба любити і бути коханим. Просто я втомилася розділяти її не з тими.
Просто втомилася від холоду в душі і на термометрі, від голих дерев за вікном і від думок, які, як оголені дроти…
Плюс ця температура ще зовсім не за сценарієм…
У такі моменти хочеться себе приспати.
Втомилася.
За матеріалами:shodenno
