Спогад на все життя
Це було в п’ятницю. За вихідні вона опрацювала результати і в понеділок роздала кожному учневі листок, на якому перерахувала все те хороше, що помітили в ньому однокласники. Діти читали, то тут, то там чути шепіт: «Невже це все про мене? Я і не знав, що мене так люблять ».
Вони не обговорювали результати в класі, але вчителька знала: вона досягла мети. Її учні повірили в себе. Через кілька років один з цих хлопців загинув у В’єтнамі. Його ховали на батьківщині, в Міннесоті. З ним прийшли попрощатися друзі, колишні однокласники, вчителі.
На поминках його батько підійшов до вчительки математики:
– Я хочу показати вам дещо. – З гаманця він дістав складений учетверо, потертий на згинах листок. Було видно, що його багато разів читали й перечитували. – Це знайшли в речах сина. Він не розлучався з ним. Впізнаєте? Він простягнув папір їй. Це був список позитивних якостей, які помітили в його сина однокласники.
– Велике вам спасибі, – сказала його мати. – Наш син так цим дорожив.
І тут сталося дивовижне: один за іншим однокласники діставали такі ж листки. Багато завжди тримали їх при собі, в гаманцях. Хтось навіть зберігав свій в сімейному альбомі.
Один з них сказав: – Ми всі зберегли ці списки. Хіба можна таке викинути?
З книги авторів: Гері Чепмен, Росс Кемпбелл
