Цей лист адресований кожній 30-річній жінці з хвостиком, яка вважає себе невдахою
На цьому тижні мені виповнюється тридцять з хвостиком. Я не називаю точний вік, тому що, порівнюючи зі мною, інші співробітники компанії, де я працюю – немовлята. Я не хочу обідати наодинці, бо суспільство вселило мені, що старіння – це провал. Я весь час намагаюся врятувати себе від відчаю шляхом заперечення і самообману, намагаюся не думати про реальний вік і переконую себе, що виглядаю на 25.
Я соромлюся свого віку. Проблема старіння не схожа на інші життєві випробування, коли терпиш невдачу, встаєш і намагаєшся знову. Я не можу стати молодшою, мій вік не підлягає обговоренню і коригуванню. Я намагаюся не характеризувати себе віковими ранками, але оточуючі не такі вже й люб’язні.
На довершення я не виконала ні одного пункту зі списку цілей, яких людина мого віку повинна досягти. У мене немає партнера, дітей. На банківському рахунку лежить смішна сума. Я навіть не мрію купити власне житло, у мене ледь вистачає коштів на аренду.
Зрозуміло, я не думала, що моє життя в 30 років буде таким. Кожен мій День народження – це привід поринути у непродуктивний жаль і душевні переживання. Коротке резюме: мені виповнюється «тридцять з хвостиком», я приховую вік і переживаю. Але я точно знаю, що не самотня. Багато хто думав, що доросле життя буде виглядати інакше. Я рада, що воно не така, як я собі уявляла в юності. І у мене є на це чотири вагомі причини:
Подорожі
Я виросла в маленькому містечку. У вільний час читала книги і мріяла про подорожі. Наша сім’я нікуди не їздила, крім поїздок до родичів у сусіднє містечко.
Моя юність була по-своєму щасливого, але примітивною. Мені завжди хотілося більшого. Зараз в моєму закордонному паспорті стільки штампів, що просто і не порахувати і відразу. Я жила в Лос-Анджелесі, Нью-Йорку і на Балі, переїжджала просто тому, що мені хотілося, без планів і фінансових гарантій.
Я закохувалася в чоловіків на трьох різних континентах, могла б вийти заміж за того, хто зробив пропозицію в 25. Але я вибрала інший варіант. Коли я оглядаюся назад і розумію, скільки досвіду отримала, то не шкодую про своє рішення.
Випробування
Те, що я пережила три роки тому, мій психотерапевт охарактеризував як «просвітлення». Зазвичай це називають нервовим зривом. Я звільнилася з роботи, поїхала з міста і «перезавантажила» все своє життя. У мене була успішна робота, багато шанувальників. Однак, я відчувала, що живу не своїм життям. У якийсь момент це вирвалося назовні.
Зараз мені в тисячу разів комфортніше жити, так що страждання того коштували. Моя подруга пережила щось подібне, коли була одружена. У процесі її «переродження» їй довелося пройти через важке розлучення, в той час як я медитувала в джунглях. Я не кажу, що моя ситуація була кращою. Вони обидві були по-своєму жахливі.
Але я б не проміняла свій досвід, який отримала під час життя на Балі на тяганину в суді. Навряд чи я змогла б зрозуміти, хто я насправді, будучи у стосунках. Коли ти вільна, складно ігнорувати бажання серця, адже ти так багато часу проводиш з ним наодинці.
Усвідомлення
Не впевнена, що я хочу того, що варто хотіти в моєму віці. У дитинстві я не сумнівалася, що вийду заміж. Перед очима був приклад батьків – вони у шлюбі вже 43 роки. Але зараз я не марю заміжжям. У мені дуже сильний дух свободи, щоб вибрати одного чоловіка на все життя.
Я хочу дітей, але починаю думати, що, можливо, мені не судилося стати матір’ю. Звичайно, біологічний імпульс дає про себе знати. У додатку для знайомств я починаю обговорювати дітей на п’ятій хвилині листування. Але я розумію: діти – це не для мене. Мені подобається бути вільною, а для виховання дітей це не найкращі умови. Йдемо далі. Я залишила посаду керівника відділу маркетингу і стала позаштатним автором.
Зараз я редактор, але у мене менше відповідальності і нижчий заробіток. Але я стала набагато щасливішою. Навіть інколи й не помічаю, що працюю. У мене все ще є великі цілі, і хороший заробіток зайвим не буде. Але в житті доводиться вибирати, і я задоволена вибором.
Майбутнє
Звичайно, я заздрю друзям, які виховують дітей і можуть собі дозволити не працювати. Іноді я заздрю так сильно, що мені доводиться видаляти їх зі свого кола спілкування. Їх шлях визначений, а мій ні. З одного боку, це лякає, а з іншого – захоплює дух від передчуття. Я поняття не маю, як моє життя буде виглядати в майбутньому. Попереду довгий шлях, і мене це радує.
Я не хочу знати, як будуть виглядати мої наступні двадцять років. Я можу зірватися і переїхати в Лондон через місяць. Можливо, завагітнюю і народжу близнюків. Можливо, продам книгу, закохаюся чи піду в монахині. Для мене відкриті нескінченні варіанти подій, які можуть змінити життя. Я не вважаю себе невдахою.
Я живу не за сценарієм, бо в душі я – художник. Життя без точних планів – найзахоплюючий досвід, який я могла собі коли-небуть уявити. Якщо мої досягнення не такі очевидні, як покупка власного будинку або народження дитини, то це не робить їх менш важливими.
