Вони зустрілися випадково. Два колишні однокласники. Не бачилися 15 років…
– Ну як ти? – запитав перший.
– Добре, ось одружився на найкращій жінці на світі! – відповів другий.
– І як дружина?
– Найкраща! Красуня, розумниця, струнка і чутлива!
– Пощастило! А я ось розлучився 2 роки тому.
– Чому?
– Та не склалося. Мудрувала весь час, худа занадто, і в сльози з будь-якого приводу.
– Ну буває. І як ти тепер?
– Та нормально.
– А колишня?
– Так, здається, заміж вже вийшла.
Потім вони перекинулися ще кількома фразами і розійшлися кожен у своїх справах. Більше їх шляхи не перетиналися. І вони так і не дізналися про те, що говорили про одну й ту ж Жінку.
Так влаштований світ. Те, що ми наповнюємо любов’ю, стає найкращим і прекрасним. І справа не в тому, що хтось поганий, а справа в нас, чи вміємо ми дивитися з любов’ю …
