Тільки через ці пару років вони з бабусею зустрілися в міському парку. Моя знайома ходила там з новонаpодженою дитиною, а бабуся сиділа на лавочці. Старенька покликала її, вони розговорилися. Виявилося, що бабуся – цікавий співрозмовник, і з нею досить приємно спілкуватися.
Так вони стали зустрічатися в парку. Просто базікали і гуляли. І якось бабуся принесла на зустріч стару книгу. Моя подруга брати не хотіла – вона не любить книг, вважає за краще читати в електронному форматі. Навіть викинути по дорозі додому збиралася, але якось рука не піднялася.
І більше бабуся на зустріч не приходила. Номерами вони не обмінялися, вона знала тільки ім’я бабусі, тому всі спроби її відшукати ні до чого не привели. Все і забулося.
І ось кілька тижнів назад дитина моєї знайомої, яка вже навчилася ходити, витягнула цю стару книгу і розкрила її. А це виявилася не книга, а щось типу схованки. А в ній – красиве намисто. Ось так старенька віддячила за добру справу. Намисто віднесли до оцінювача – зараз воно коштує близько 20 тисяч гривень.
Ось так буває! Добро повертається!