Коли я приїхала вперше за п’ять років додому у відпустку з заробітків, то сподівалась побачити результати своєї праці. І чоловік з дітьми таки не розчарували мене. Зробили навіть більше, ніж очікувала
Зараз мені вже 65 років. На заробітки у Францію, я поїхала ще коли мені було 45 років. Там доглядала за старенькими людьми і за це мені добре платили.
Чому вирішила поїхати? Тут теж все максимально банально. Я заміжня і у нас четверо дітей. А зарплатні чоловіка не вистачало, щоб прогодувати стільки дітей. А тим паче тоді вони підросли і двох вже потрібно були вчити в університеті.
Тоді я і прийняла рішення поїхати. Чому не чоловік, запитаєте? У Василя на той час була хоч і малооплачувана, але все-таки робота. І втрачати її заради заробітків було б дурною ідеєю. А раптом би нічого не вийшло? І тоді, і грошей не заробив, і роботу втратив.
– Ну навіщо ти будеш їхати так ще й звільнятись з роботи? А що як не вийде? І тоді ми взагалі залишимось без грошей. А в нас четверо дітей.
А я тоді не працювала, то і було прийнято рішення, що поїду саме я. Чоловік залишився вдома з дітьми, а допомагала йому моя мама і свекруха.
У Франції старанно вчила мову і працювала спочатку на полі. Збирала різні овочі, якраз сезон був. А потім вже, коли більш менш почала розуміти мову, то влаштувалась доглядальницею.
Платили мені дуже добре – дві тисячі євро в місяць. То ж вже за три місяці змогла надіслати додому солідну суму грошей. Чоловік на ті гроші сплатив контракти двом нашим донькам, що навчаються в університеті, і зробив ремонт в нашій квартирі.
Коли через п’ять років я приїхала в першу відпустку, то у нас вже була квартира з сучасним ремонтом, машину поміняв чоловік на новішу. Також Василь купив дачу і пішов з роботи. Весь час тепер приділяв городу та теплицям. А коли врожай дозрівав, то збирав і щось залишав нам їсти, а все інше продавав на базарі, щоб була зайва копієчка.
– Таню, оце зараз зберу помідори, а завтра на базарі продам і вже будуть зайві гроші на морозиво. Ті кошти, яки висилаєш, вкладаю в справу. Думаю ще трохи почекати і вже в наступному році купити поле, щоб вирощувати там овочі і продавати. Раптом і магазин свій відкриємо.
Згодом ми все ж змогли відкрити власний магазин, де продавали домашні овочі, фрукти і ягоди. У відпустки я тепер приїжджала частіше. Приблизно раз на рік, але була вдома цілий місяць.
За ті двадцять років, що я працювала за кордоном ми видали заміж і одружили чотирьох дітей, покупляла всім квартири і машини. Однак і про себе з чоловіком не забула. Окрім ремонту і нової машини з дачею, дала старт нашому бізнесу. Починали ми з маленького магазинчика, а тепер маємо цілу мережу таких по області.
Проаналізувавши все, зрозуміла, що вже достатньо заробила і можна повертатись додому. До чого я вам все це розповіла? Ніколи не пізно почати виправляти своє життя. Якщо зараз вам здається, що все вже втрачено, то ні. Можна і в п’ятдесят кардинально поміняти все. Головне не боятись.
