Ловець бабки: Казка, яка має дуже глибокий сенс
Хлопчик і бабк
– Навіщо ти хочеш відірвати мені крила?
– Ну просто я тебе люблю і не хочу, щоб ти одного разу полетіла від мене. Я цього
не переживу.
– Але я не збираюся летіти від тебе!
– Це ти зараз так кажеш … знаю я вас, бабок … А завтра тобі сподобається інший
хлопчик і ти тут же до нього і полетиш.
– Але я вибрала тебе! Ти мені подобаєшся! і мені не потрібен ніякий інший
хлопчик. Я не хочу від тебе відлітати.
– І тим не менше, коли ти без крил, мені спокійніше, тоді я впевнений, що ти
точно зі мною. Посаджу тебе в сірникову коробку і ти будеш завжди зі мною
поруч … Та й навіщо тобі крила, коли ти зі мною? Я люблю тебе і без крил. Тобі
навіть краще без них.
– Але ж ти полюбив мене бабкою, а не незрозумілою, безкрилою комахою. Ти
помітив мене саме завдяки моїм гарним і незвичайним крильцям …
– Ось тому я їх тобі й хочу відірвати, щоб ніхто інший не помітив. Ти будеш тільки
моєю бабкою! Не хочу, щоб хтось ще тебе бачив. Хочу, щоб ти належала мені
безроздільно. Тільки мені!
– Але я і так була тільки твоєю бабкою. Я ж ні до кого більше не підлітала так
близько, як до тебе, відтоді як ми зустрілися …
– Ну, тоді для тебе нічого і не зміниться – ти зі мною, я з тобою, все
добре. Навіщо тобі літати, якщо я сам можу віднести тебе, куди ти захочеш. Буду
носити тебе на руках, а ти просто розслабся та отримуй задоволення.
– Але я буду в повній залежності від тебе, і від твоїх дій … від твого настрою. А
якщо ти мене розлюбиш, що тоді? Я помру?
– Я ніколи не розлюблю тебе!
– Ну добре, з любові до тебе, я готова пожертвувати своїми крильцями …
відривай.
Спочатку хлопчик з ентузіазмом і любов’ю піклувався про бабку без крил. Але з
часом він відчув свою могутність, увійшов у смак і став отримувати задоволення
від своєї влади над бабкою, бачачи її безпорадність і залежність від нього. Він
знав, що нікуди вона від нього тепер не дінеться і користувався цим. Все частіше
він спеціально затримувався десь, залишаючи її на самоті і змушуючи
нервувати. Та й взагалі йому, чомусь, все менше хотілося проводити час разом із
бабкою. У бабки, на його думку, сильно зіпсувався характер і вона стала
нестерпною. З милої, пурхаючої бабки вона перетворилася в безформну істоту, з
нескінченними образами та претензіями.
Якось увечері він застав її в абсолютно пригніченому стані.
– Де ти так довго був? Мені було так страшно і холодно без тебе … Я думала, ти
вже ніколи не прийдеш.
– Розумієш тепер, як було мені, коли ти літала незрозуміло де, коли у тебе були
крила? Як я боявся, що ти вже ніколи не прилетиш? Ось, відчуй тепер, як це!
– Я ніколи не робила це спеціально, а ти це робиш навмисно. І ти завжди знав, де
мене можна знайти. Далі своєї річки я нікуди не літала. Ти обіцяв, що ми будемо
разом, а залишаєш мене одну в цій маленькій, тісній коробочці. Послухай, я не
можу так більше … На кого ми обидва стали схожі? Я – незрозуміла, залежна
комаха, яка весь час плаче і чогось чекає. Мій світ звузився до стін цієї
сірникової коробки … Я постійно чекаю, коли ти прийдеш, в якому настрої ти
прийдеш … Я стала ревнивою і озлобленою, пригніченою і тривожною. Від тебе
все частіше пахне свіжоскошеною травою, річкою та іншими бабками … Я вже
втомилася боятися, що одного разу ти прийдеш не один, а принесеш з собою
нову бабку, красиву і з крилами, а мене викинеш разом з цією сірниковою
коробкою … А ти ?! Що сталося з тобою? Ти ж був добрий, усміхнений хлопчик,
коли ми зустрілися. Ти дивився на мене такими захопленими
– Нічого, відпусти … Без тебе я вже не пропаду. На згадку про мої крила, віднеси
мене, будь ласка, до річки.
… Минув час. Бабка на свіжому повітрі та у своєму природному середовищі,
прийшла в себе, зміцніла й у неї навіть відросли нові крила, чому вона була
несказанно рада. І в один із сонячних днів, вони знову зустрілися.
– Це ти?! Я думав, тебе більше немає.
– Ну так, тієї мене більше немає. Є нова я. Бачиш, у мене тепер трохи інші крила,
але теж гарні, так?
– Так … Самі відросли або хтось допоміг?
– Тобі це дійсно важливо? Головне, що я повернулася до себе, я тепер знову
бабка, а не незрозуміла комаха … А я дивлюся, ти став колекціонером
бабок? Ого, скільки їх у тебе …
– Так, мені подобаються бабки, ти ж знаєш.
– Ти перестав їм відривати крила?
– А я, крім тебе, їх нікому і не відривав. Тому що тільки тебе любив, боявся, що
кинеш мене, полетиш в один день і більше не повернешся … А цих я не боюсь
втратити. Ну полетить, подумаєш, одна з них, я собі нову зловлю, он їх скільки
навколо … З тобою все було якось по-іншому. Знаєш, багато раз я хотів убити
тебе, щоб не відчувати всіх цих складних почуттів, які виникли в мені від зустрічі
з тобою … Я зовсім заплутався …
– А я багато разів помирала сама, то від щастя, то від невтішності душевного
болю …
– Може, повернешся і спробуємо все спочатку? Я не буду більше відривати тебе
крила. Мені погано без тебе.
Бабка сіла хлопчикові на плече та обняла його своїми лапками:
– В одну річку не входять двічі. Занадто багато болю залишилося в пам’яті. Може
бути, коли-небудь, в наступному житті, коли в нас буде більше мудрості та
сміливості любити один одного, щоб щось будувати, не руйнуючи, ми зможемо
бути щасливі разом … Тепер, в кожному своєму житті, бачачи бабку біля річки, я
буду згадувати про цінність своїх крил і нашу непросту історію кохання … А зараз
прощавай. Побачимося в наступному житті …
