Все буде Україна

З Віктором вони познайомилися на виставці в картинній галереї. Галантний, симпатичний чоловік, відразу закохав у себе своєю чарівністю і манерою спілкування. Високий, яскравий брюнет, привертав до себе добродушним поглядом і посмішкою.

Марта виросла в глухому селі і зовсім не звикла до такої уваги до своєї персони. В цьому чоловікові було щось, що зачаровує, він не був схожий на колишніх її залицяльників.

– Марта! Дівчинка моя, не замерзла? – Віктор вискочив зі сріблястої іномарки,з величезним букетів тюльпанів.

– Тюльпани? У грудні? – посміхнулася кароока дівчина.

– Пробач, але я ненaвиджу запах троянд. Вони пахнуть дуже дешево і банально, – виправдовувався Вітя. – Що ж ми стоїмо? Я адже столик забронював. У кращому ресторані міста.

– Я думала, ми прогуляємося в парку… – зніяковіла Марта.

– Що ти? У такий мороз гуляти по вулиці? – засміявся чоловік. – Залиш це для прищавих романтиків!

Марта вже півроку жила в столиці. Дівчина успішно поступила в інститут і жила в гуртожитку. Вдома залишилася мати з двома маленькими братами. Марті доводилося підробляти вечорами посудомийкою, щоб хоч трохи допомагати рідним і залишати собі на життя.

– Як називається ресторан? – злякано запитала вона. Дівчина злякалася, що вона там працює, і співробітники видадуть її з потрохами.

– Цей ресторан заміський. Його назва навряд чи про щось тобі скаже, – посміхнувся чоловік.

Так і почалися відносини молоденької, красивою студентки з досить дорослим, успішним чоловіком. Марта всією душею полюбила Віктора, дівчина була рада, що так легко і вдало зустріла свою долю.

Через три місяці Віктор поселив Марту в своїй однокімнатній квартирі, і давав достатньо грошей. Дівчина кинула підробіток, і зайнялася тільки навчанням.

– Дорогий, це чия квартира? Я правильно розумію, ти не живеш тут?

– Правильно. Квартира моя. Зараз я змушений жити у матері, вона хвoріє… Через кілька місяців, я відправлю її за кордон на лікування. Після цього ми зіграємо весілля. Ти не проти? – посміхнувся чоловік.

– Я дуже щаслива з тобою, буду чекати з нетерпінням нашого весілля! Може, ти познайомиш мене зі своєю мамою? Я можу доглядати за нею у вільний час.

– Ні, люба. Ще не до цього. Ще встигнете познайомитись, – відмахнувся чоловік.

Марта була рада своїй удачі. Адже вона навіть мріяти не сміла, що зможе знайти собі багатого, люблячого чоловіка в столиці. Вона не розуміла тільки одного: чому сусідки сидять на лавочках, цураються її і зовсім не йдуть на контакт.

«Ну й добре, мати не дарма попереджала мене, що в місті люди зовсім інші. Вона виявилася права. Головне, що у мене в особистому житті все добре, а сусідки просто заздрять моєму щастю» – втішала себе дівчина.

Якось, Марта відчула з самого ранку нездужання. «Напевно весняний авітаміноз» – подумала майбутній лікар. «Потрібно краще харчуватися і більше відпочивати». Але через пару днів, дівчина здогадалася в чому причина нездужання, і поспішила до лікаря.

– Не знаю, чи поздоровляти вас? – подивилася спідлоба літня жінка лікар. – Ви заміжня?

– Ні. Але скоро ми розпишемось. Скажіть, лікарю, я вaгітна? – засяяла від щастя Марта.

– Так. Вісім тижнів вaгітності. Дитину залишиш? Я правильно розумію? – посміхнулася сувора жінка.

– Звичайно! Ось, Вітя зрадіє!

Марта бігла додому та й стала роздумувати, як краще повідомити коханому цю прекрасну новину. «Через два дні у мене день народження, ось тоді і піднесу йому подарунок з сюрпризом» – раділа дівчина.

– Дорога, де будемо відзначати твій день народження? Може в ресторан махнемо? – запитав ввечері Віктор.

– Ні. Давай, вдома? Будь ласка…

– Добре, мені байдуже. Я сьогодні не буду затримуватися у тебе. Потрібно приділити матері увагу, – сказав чоловік, і пішов одягатися.

Нарешті, настала знаменна дата. Марта відпросилася з останньої пари, щоб встигнути накрити на стіл. Дівчина весь день неpвувала, підбираючи слова для коханої людини. «Цікаво, як Віктор поставиться до цієї новини? Напевно зрадіє. Адже він уже не молодий, і повинен хотіти спадкоємця… »- міркувала вона.

– Марта, зі святом! Я не став витрачати час на подарунок, ось, візьми гроші, купиш собі що-небудь, – чоловік простягнув конверт і квіти.

– Дякую! У мене теж для тебе подарунок!

– Який? – здивувався Віктор.

– Нас скоро буде троє… Загалом, я чекаю дитину. Може не будемо більше зволікати з розписом? – тихо промовила Марта.

– Що? Ти жартуєш? Яка дитина? Ми так не домовлялися! Завтра ж візьмеш гроші, які я подарував, і приведеш себе в порядок! А на майбутнє, слід щось зробити, щоб не вaгітніти! – розсердився чоловік.

– В який порядок? – не зрозуміла Марта.

– Від дитини позбyдешся! І не корч із себе дурепу! Ти надто прекрасно все розумієш! Скажи, що ти не здогадувалася, що я одружений і маю дорослих дітей ?! – Віктор пустився на крик, і буквально почервонів від злості. – Я спати! Спасибі, відсвяткували! -розлютився чоловік.

– В який порядок? – не зрозуміла Марта.

– Від дитини позбудешся! І не корч із себе дурочку! Ти надто прекрасно все розумієш! Скажи, що ти не здогадувалася, що я одружений і маю дорослих дітей ?! – Віктор пустився на крик, і буквально почервонів від злості. – Я спати! Спасибі, відсвяткували! – сказав з сарказмом.

Марта сиділа на кухні і лила гіркі сльози. У дівчини складалося враження, що її виваляли в багнюці. Не знаючи, навіщо їй це потрібно, Марта взяла мобільний Віктора і знайшла номер телефону його дружини…

На наступний день Віктор подзвонив дівчині.

– Ти вирішила свої проблеми? – запитав сухо.

– У мене немає ніяких проблем.

– Можеш не кривлятися переді мною. До кінця тижня ти повинна звільнити квартиру. Тобі не подобалася безтурботне життя? Повертайся в общагу.

Марта не стала слухати гидоту на свою адресу, і кинула трубку. Не довго думаючи, дівчина взяла листочок з номером телефону дружини коханця, і набрала номер. Вона не знала, як її звуть, в контактах Віктора, так і було записано «дружина».

– Слухаю! – почувся владний, приємний голос.

– Добрий день! Вибачте мене… Не знаю з чого почати… – стала заїкатися Марта.

– Мила, у мене дуже мало часу. Якщо ви хотіли записатися на прийом, то телефонуйте безпосередньо в клініку.

– Я коханка вашого чоловіка…

– І? Що мені зробити? – зареготала жінка. Ти живеш в тій квартирі? На Туполєва?

– Так! Так ви все знаєте? Як так? – мало не плакала дівчина.

– Ти зараз там? – втомлено запитала суперниця.

– Так.

– Чекай. Я за годину буду!

Марта тремтячими руками відкрила замок і пустила в квартиру дружину свого коханця. Гостя виглядала дуже молодо, хоч і була на пару років молодша Віктора. Вона була з «дорогих» жінок, в яких відчувалась влада і зарозумілість.

– Ну привіт! Мене звуть Вікторія.

– Марта, – прошепотіла дівчина. Вона дивилася на суперницю, як зацькований звір.

– Марта … Красиве ім’я. Скільки тобі років, Марта, і що ти робиш в квартирі мого чоловіка? – з погордою запитала Вікторія.

Дівчина не знала, що відповісти на це питання. Закривши обличчя руками, Марта розплакалась.

– Гаразд, не реви! Він щось пообіцяв тобі?

– Так. Обіцяв одружитися, як тільки відправить свою маму за кордон, на лікування. Вибачте мене, якщо б я знала, що Віктор одружений, то ніколи б не дозволила собі зустрічатися з ним…

– Але, що ти хочеш від мене? Розлучення? – Вікторія засміялася. – Так адже він все одно не одружиться на тобі. Нас, крім шлюбу, тримає ще й сімейний бізнес. Я давно знаю про цю квартиру. Цей козел все життя мені зраджує… Ти не перша тут, та й не остання…

– Ви так спокійно говорите про зраду чоловіка? Вікторіє, ви зовсім не любите його?

– Чесно? Зовсім! Більш того, я ненaвиджу його! Будь моя воля, прям зараз дала б йому стусана! Але, на жаль, на ньому 40% активів нашої фірми. Розлучення з ним все погyбить. Десятки років важкої роботи піде нанівець. Я не можу допустити цього, тому що цю фірму відкрив мій батько. Я не можу зрадити його довіру.

– Вчора я сказала йому, що у нас буде дитина. Віктор накричав на мене, і наказав привести себе в порядок, тобто, позбутися малюка, – пояснила Марта.

– А ти? Вирішила з татуся грошей збити? – підморгнула жінка.

– Ні, що ви! Я ніколи не здогадувалася, що Віктор багатий. Більш того, він постійно економив, збирав гроші на лікування матері.

– От виpoдок! А він не сказав, що виховувався в дитбудинку, і ніколи не знав нічого про своїх батьків? Марто, скільки тобі років?

– Дев’ятнадцять.

– На рік молодша нашої дочки… І хто він після цього ?! Більш того, ти навіть зовні змахуєш на нашу Ірину. Як він міг? Не зрозумію.

Вікторія присіла на стілець, і розплaкалася. Марті стало не по собі, кілька хвилин тому перед нею стояла гарна, впевнена в собі жінка. А зараз Вікторія більше була схожа на нещасну, обмануту жінку.

– Заспокойтеся, будь ласка! Може, водички принести? – злякалася Марта.

Пише - bbc-ccnn.com